Сторінка
3

Інноваційна спрямованість інвестицій

Аналіз стану розвитку інноваційної діяльності в Україні дає змогу зазначити, що останніми роками понад 80 % промислових підприємств не займаються інноваційною діяльністю. До здійснення інвестицій найбільш сприйнятливими виявилися великі промислові підприємства з кількістю працівників від 10 до 25 тис. Проте у 2000 р. намітилася тенденція посилення інноваційної активності у промисловості. Протягом 2000 р. роботи, спрямовані на підвищення технічного рівня виробництва і продукції, здійснювало 1491 промислове підприємство, що на 8,4 % більше, ніж у 1999 p., їх питома вага у загальній кількості підприємств збільшилася з 13,5 до 14,8 %. Найбільша сприйнятливість до інновацій спостерігалась на підприємствах авіаційної, медичної, суднобудівної, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості, хімічного, нафтового, тракторного та сільськогосподарського машинобудування, електротехнічної промисловості, чорної металургії, де частка інноваційно активних підприємств становила 24-47 %.

Порівняно з 1999 р. помітно активізувалась ця робота також на підприємствах медичної та електронної промисловості. Найпоширенішим напрямом інноваційної діяльності залишається оновлення продукції. Порівняно з 1999 р. кількість освоєних нових видів продукції перевищила 20 % і становила 15,3 тис. найменувань, у тому числі товарів народного споживання — 2,5 тис. При цьому кожний третій вид нової продукції виготовлено підприємствами легкої промисловості, кожний четвертий — підприємствами харчової, кожний шостий — підприємствами машинобудування та металообробки. У 2000 р. тривала робота з впровадження прогресивних технологічних процесів. Протягом року у промисловості використано 1,4 тис. нових технологічних процесів, кожний третій з яких — ресурсозаощаджувальний. Переважну частину прогресивних технологічних процесів використано на підприємствах машинобудування та металообробки. Активізувалась також діяльність щодо впровадження сучасного технологічного устаткування та засобів механізації. Кількість підприємств, що займалися механізацією та автоматизацією виробничих процесів, порівняно з 1999 р. збільшилась майже на 5 %. Більш активно у цьому напрямку працювали підприємства паливної промисловості та чорної металургії.

За пріоритетами вкладання коштів іноземними інвесторами перше місце займає харчова промисловість, друге — внутрішня торгівля, а далі — машинобудування і металообробка.

Втім, рівень використання інновацій вкрай незадовільний. В Україні проблема конкурентоспроможності вітчизняної продукції є значно гостріша, ніж у промислово розвинених державах. Про це свідчать, зокрема, результати аналізу статистичних даних Держкомстату України й ООН, виконаного фахівцями Інституту прогнозування НАН України. Нині Україна має низький рівень конкурентоспроможності машинно-технічної та іншої наукомісткої продукції (тільки в 1,8 % створених зразків їхній технічний рівень перевищує світовий); незначні розміри експортного потенціалу (експорт продукції, що припадає на душу населення в Україні, становить 0,2-0,3 тис. дол. США, у той час як у розвинених країнах — 2,0-5,6 тис. дол.); низький рівень "інтелектуалізації" експорту (у структурі експорту України більш як 80 % становить сировина і напівфабрикати).

Узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду у вирішенні завдань щодо досягнення конкурентоспроможності виробництва свідчить, що ця проблема за своєю важливістю і складністю належить до національних проблем, які повинні вирішуватися на всіх рівнях управління економікою, і насамперед — на державному.

Однак в Україні дотепер не виконуються на національному рівні будь-які спеціальні заходи для вирішення цієї проблеми. Немає закону, що регламентував би правові основи зусиль щодо підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції і послуг на різних рівнях управління. Більше того, Україна не має не тільки спеціального закону про конкурентоспроможність, а навіть концепції державної політики щодо забезпечення конкурентоспроможності і відповідної програми уряду, які визначали б основні цілі, напрямки, принципи, форми і методи її здійснення, а також необхідність створення відповідної законодавчої й інституційно-організаційної бази державної підтримки і стимулювання підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції (послуг).

Застосування високих технологій передбачає широке використання патентних інновацій (винаходів, промислових зразків, корисних моделей). Вони є внутрішнім стимулом виробництва, що дає можливість зробити перехід від застарілої технології до нової, прискорює технологічний та економічний розвиток і зростання добробуту населення. Однак поглиблення економічної кризи, спад виробництва, ігнорування вимог НТП на всіх рівнях господарювання призвели до глибокої кризи у сфері науково-технічної діяльності, до занепаду винахідницької творчої активності в Україні. Сучасний стан винахідництва не відповідає ані потребам, ані ресурсам України. Країна поступово втрачає найцінніше багатство — інтелектуальний потенціал. Так, тільки за 1985-1997 pp. кількість винахідників і раціоналізаторів скоротилася з 1 млн 27 тис. до 48 тис. — більше ніж у 21 раз. Кількість фахівців науково-технічного профілю становить близько 50 % від рівня 1991 р.

Водночас ефективне використання патентних інновацій — важливий чинник технологічних змін і переозброєння виробничої бази всіх галузей економіки.

За останні роки в Україні майже 90 % використаних у промисловості винаходів, промислових зразків, корисних моделей тощо було освоєно в таких базових галузях, як машинобудування і металообробка (до 40 %), металургійна промисловість (до 20 %), хімічна і нафтохімічна промисловість (10 %), харчова (до 17 %), легка промисловість (до 5 %).

З кінця 80-х років функціонування науково-технічної сфери України здійснюється за несприятливих соціально-економічних умов, які ще більше погіршилися в перехідному періоді вітчизняної економіки протягом 1992-1998 pp. Загострення макроекономічних проблем як на рівні країни, так і на рівні підприємств та організацій практично виключили науку зі сфери державних пріоритетів. Заходи щодо приватизації, лібералізації цін, організації зовнішньоекономічної діяльності, інвестування економіки здебільшого відособлені від проблем технологічного відновлення основних фондів виробництва, розширення випуску наукомісткої конкурентоспроможної продукції, підвищення добробуту населення і якості життя.

І через те, що ці процеси тривають, наявний науково-технічний потенціал країни значною мірою залишається без попиту, науково-технічна діяльність продовжується не завдяки, а всупереч сучасним тенденціям соціально-економічного розвитку України, що в комплексі справляє негативний вплив як на безпосередній стан наукового потенціалу, так і на економіку країни в цілому.

До пріоритетних напрямків інноваційної політики в розвинених країнах світу, спрямованих на оптимізацію науково-технологічних показників, належать: