Сторінка
1

Капіталотворча теорія кредиту

Зміст:

1. Необхідність та сутність кредиту 3

2. Теоретичні концепції кредиту 5

3. Література 12

1. Необхідність та сутність кредиту

Кредит існував не завжди. Він виник на певному етапі розвитку людського суспільства. Його винайдення вважають одним з найгеніальніших відкриттів людства поряд із винайденням грошей. Причини його виникнення слід шукати насамперед не у сфері виробництва, а у сфері обміну, де продавці товарів протистоять один одному як власники, як юридично самостійні особи.

Коли товарно-грошові відносини почали ставати більш-менш регулярними, взаємовідносини між товаровиробниками іноді набували особливого характеру: продавцеві потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити (тому що він ще не виготовив свій товар або виготовив, але не продав його з тих чи інших причин). За таких умов акт купівлі-продажу товару не міг відбутись. І тут випадково, як і багато інших винаходів людства, був відкритий кредит – за наявності довіри продавця до покупця товар був проданий з відстрочкою платежу, у кредит. Таким чином, кредит виник і розвинувся на основі функції грошей як засобу обігу. З його виникненням гроші, окрім функцій міри вартості і засобу обігу, стали виконувати й функцію засобу платежу, однією з ознак якої є розрив у часі між передачею товару і грошей із рук у руки. Отже, кредит полегшував реалізацію товарів. Саме в цьому й полягає найбільш поширена причина необхідності кредиту. Але пізніше кредит розвивався, і необхідність у ньому стала обумовлюватися не тільки потребами сфери обміну, а й інших сфери обміну, а й інших сфер суспільного відтворення – виробництва, споживання.

Історична наука стверджує, що кредит був відомий не менш, ніж3000 років тому в Ассирії, Вавилоні, Єгипті. Починаючи з XII ст діяла комплексна система торгового кредиту в Європі. З одного боку, купці продавали свої товари в кредит, а з іншого – надавали аванси товаровиробникам під майбутню поставку товарів. Активне застосування кредиту було власне і середньовічній торгівлі на території сучасної України.

Як показало вивчення вченими Львівської міської книги за 1382 – 1389 рр., у Львові ( напевне, й в інших руських містах ) були досить розвинуті

кредитні відносини. Гроші позичалися під заставу зі сплатою відсотків. Окрім цього, надання кредиту було пов’язане й з торгівлею, зокрема з так званим складським правом, коли непроданий протягом відведеного купцеві часу товар залишався в кредит (при абсолютному складському праві купець не мав права їхати зі своїм товаром далі).

За своєю сутністю кредит – це суспільні відносини, що виникають між економічними суб’єктами у зв’язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності.

2. Теоретичні концепції кредиту

У міру розвитку кредитних відносин та підвищення їх ролі в житті суспільства кредит все більше привертав до себе увагу науковців. Попервах економічна думка зосереджувалася переважно на самому понятті кредиту, на пізнанні його сутності. Лише з XVIII ст розпочалися дослідження механізму зв’язків кредиту з суспільним виробництвом, відкривало шлях для формування суто наукової теорії кредиту. На сьогодні економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту:

1) натуралістичну;

2) капіталотворчу.

Натуралістична теорія кредиту в загальних рисах зводиться до таких положень :

- об’єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у натурально-речовій формі;

- кредит – це форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ у суспільстві;

- позичковий капітал є реальним капіталом у речовій формі;

- банки є лише посередниками в кредиті, спочатку акумулюючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх у позику;

- пасивні операції банків є первинними порівняно з активними.

Основоположниками натуралістичної теорії кредиту були класики політичної економіки А.Сміт, Д.Рікардо, А.Тюрбо, Дж.Міль.

А.Сміт і Д.Рікардо вважали, що об’єктом кредиту є не грошовий капітал, а капітал у його речовій формі. Гроші, які позичаються, - це лише технічний засіб перенесення реального капіталу від одного економічного агента до іншого для використання фактично наявного капіталу; кредит не створює капітал, він тільки визначає, як цей капітал буде застосований.

На думку А.Сміта, банківські операції можуть сприяти розвитку виробничої діяльності в суспільстві не збільшенням капіталу, а його перетворенням на активний і продуктивний капітал, чого не було б за відсутності банків.

Погляди на кредит класиків політекономії розвивали і такі відомі економісти, як К.Маркс, Ж.Сей, А.Вагнер, А.Маршалл та інші.

Натуралістичний підхід до трактування сутності й ролі кредиту мав не тільки теоретичне значення, а й помітно впливав на банківську і грошову політику тієї доби. Це стосується, зокрема, так званої грошової школи, представники якої об’єдналися навколо акта Р. Піля ( 1844 р. ), котрий обмежував випуск банкнот в Англії вузькими рамками золотого забезпечення. Якщо позичковий капітал – це лише дзеркальне відображення реального капіталу, то випуск банкнот має обмежуватися їх повним забезпеченням.

Заслугою натуралістичної теорії було те, що її представники не просто визнавали зв’язок кредиту з процесом виробництва, а виходили з первинності виробництва і вторинності кредиту; вони переконливо доводили, що кредит сам по собі не може створювати реального капіталу, що останній виникає тільки в процесі виробництва. З цих позицій прихильники натуралістичної теорії трактували процент як частину прибутку, створеного в процесі виробництва, визнавали залежність норми процента від норми прибутку. Усе це було кроком уперед у вивчені кредиту, сприяло розкриттю утопічності концепцій щодо його „ чудодійної ” сили у створенні капіталу, у розвитку суспільного виробництва.

Проте натуралістичний підхід мав і суттєві недоліки, зумовлені тим, що класики не змогли до кінця з’ясувати різницю між позичковим і реальним капіталом. Нагромадження позичкового капіталу вони розглядали лише як відображення нагромадження реального капіталу.

Визначаючи похідний характер кредиту від виробництва, А.Сміт і Д.Рікардо не побачили його зворотного впливу на сферу виробництва, на оборот реального капіталу. Роль банків вони зводили до простих посередників у кредиті, не визначаючи їх активного впливу на процес відтворення. Така однобічність позначилася і на трактуванні сутності позичкового процента. Вони не розгледіли залежності процента від зміни попиту на позичковий капітал і його пропозиції, відносної самостійності руху процента і його впливу на зміну ринкової кон’юнктури.