Сторінка
1
Міжнародний валютний фонд — це валютно-фінансова організація міжурядового співробітництва. Його політика та діяльні* регулюються статутом, який має назву Статті угоди МВФ. Специфіка Фонду порівняно з іншими міжурядовими організаціями І лягає у тому, що у своїй діяльності він об'єднує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів сфері валютно-фінансових відносин. Ці функції випливають з повних цілей МВФ, які закріплені у Статті 1 угоди МВФ:
• сприяти міжнародному співробітництву у валютній сфері це постійно діючу установу, що створює механізм для консультацій співробітництва з міжнародних валютно-фінансових проблем;
• сприяти розширенню та збалансованому зростанню міжнародної торгівлі і тим самим досягненню і підтримці високого рів зайнятості та реальних доходів і розвиткові продуктивних ресурсів усіх держав-членів як першочерговим завданням економіки;
• підтримувати стабільний та упорядкований валютний режим держав-членів, а також запобігати конкурентному знеціненні валют;
• надавати допомогу у створенні багатосторонньої системи платежів за поточними операціями між державами-членами, а також в усуненні валютних обмежень, які гальмують розвиток світової торгівлі;
• зміцнювати впевненість держав-членів шляхом тимчасово надання в їх розпорядження за відповідних гарантій загальні ресурсів Фонду і в такий спосіб можливлювати коректуванні диспропорцій у їхніх платіжних балансах без застосування заході що завдають шкоди національному та міжнародному розвитку;
• відповідно до наведеного вище скорочувати тривалість зменшувати масштаби нерівноваги у зовнішніх платіжних балансах держав-членів.
При наданні кредитів МВФ ставить перед країнами-боржниками деякі політичні та економічні умови, які втілюються програмах перебудови економіки. Цей порядок називається принципом обумовленості. Як правило, вказані програми охоплюють заходи, що належать до сфери бюджетно-податкової, кредитне грошової політики, цінового механізму, зовнішньої торгівлі, міжнародних кредитних та валютно-розрахункових відносин. Вони пов'язані зі зменшенням державних витрат, підвищенням податків і ставки позичкового процента, зміною валютного курсу та ін
Кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить відповідний внесок, який визначається встановленою квотою. Розмір такої квоти, що переглядається з періодичністю у п'ять років, розраховується на основі оцінки економічного потенціалу окремих країн у світовому господарстві. Відносно розміру квот визначається «вага» голосу кожної країни в керівництві Фондом та обсяг її можливих запозичень. Квота України на кінець 1992р. становила 0,7%. Відповідно до цієї квоти вступний внесок для України було визначено у розмірі 911 млн. дол. США. Згідно з існуючим положенням з визначеної суми лише 22,7% виплачується у вільно конвертованій валюті (ВКВ), а решта — у національній грошовій одиниці. Враховуючи гостру нестачу ВКВ, Україна скористалася так званим Фондом запозичення при МВФ для країн-членів, що зазнають фінансових труднощів. Необхідний внесок оформлено як борг, під який Україні надано безпроцентний і безстроковий кредит, що по можливості буде погашено.
Рішенням Ради керуючих МВФ від 22 січня 1999р. передбачено зростання сумарного капіталу МВФ до 210943,0млн СДР проти 145321,0 млн. СДР. Унаслідок цього квота України в МВФ зросла з 997,3млн СДР до 1372,0млн, що дає змогу помітно розширити обсяг її можливих запозичень у МВФ. Кожна держава дістає 250 голосів незалежно від розмірів її квоти плюс один голос на кожні 100 тис. СДР її квоти. Рішення приймаються більшістю голосів, а з деяких питань — більшістю у 70% або 85%. Таким чином, величина квоти визначає можливості країни впливати на політику МВФ.
Ставши членом МВФ, Україна водночас увійшла до структури Світового банку, їй виділено квоту в 10 678 акцій на загальну суму в 1,3 млрд. дол. США. Валютну готівку за членство України в банку на суму 7,9 млн. дол. США внесли Нідерланди, що є країною-опікуном нашої держави у цій банківській структурі.
На початку своєї діяльності, в кінці 40-х років, практично не було розвинутої системи міжнародних фінансових приватних ринків. Тому МВФ був джерелом коштів як для розвинутих країн, так і для країн, що розвиваються. Протягом останніх 40—50-ти років одним з найцікавіших аспектів економічного розвитку у світі стала дуже швидка інтернаціоналізація приватного фінансового ринку. І сьогодні більшість розвинутих країн не потребують фінансових ресурсів Фонду, бо вони мають доступ до приватних фінансових ринків. Тому МВФ від фінансування всіх країн-членів зараз переключився на підтримку країн, що розвиваються, тобто тих країн, які не мають доступу до приватних фінансових ринків. Відбулась переорієнтація МВФ від статусу, так би мовити, міжнародного банкіра до організації, що сприяє економічному розвитку країн, які самі не в змозі вийти на фінансові ринки і потребують офіційної підтримки Фонду.
За час існування МВФ значно еволюціонувала обумовленість програм, особливо з початку 1980-х років. Якщо до 1980-х років структурні умови практично не застосовувалися, то з 1990-х майже всі програми МВФ включають елементи структурної обумовленості. Це іноді викликає занепокоєння з боку національних урядів щодо перевищення МВФ своїх повноважень, коли він прямо використовує свої фінансові важелі, обмежуючи масштаби прийняття рішень на національному рівні. Більше того, занадто переобтяжена обумовленість може викликати внутрішню опозицію в урядах країн-реципієнтів.
Інші реферати на тему «Гроші і кредит»:
Суть і функції грошей, грошові реформи: поняття цілі та види грошових реформ
Оптимізація грошових потоків вугільних шахт на основі моделі максимізації чистого грошового потоку
Технологія банківського кредитування
Гроші, їх походження та сутність. Теорії грошей
Оцінка кредитоспроможності потенційного позичальника