Сторінка
14
Цією відміною в більшій мірі скористалися дві категорії банків: комерційні банки збільшили рядка своїх операцій, а ділові банки безпосередньо або через свої філії створили ятір відділень в сподіванні вилучити вигоду з менших виплат по внесках і, як наслідок, знизити середню вартість своїх ресурсів. Сморід швидко відчули у своїх підрахунках, що до вартості виплат після внесків добавляється зростаюча вартість утримання відділень. Тому останніми роками сморід рухалися скоріше в іншому напрямку, скороченню числах відділень і повертаючись до своєї традиційної клієнтурі. Однак сморід зберегли наявну кількість філій.
Що стосується їх статусу, то він пройшов три стадії розвитку. У 1944 р., при націоналізації чотирьох крупних депозитних банків, ділові банках, навіть самі крупні, були залишені в приватному секторі. Але над ними поставили Урядового комісара, посаду в якого проіснувала до1982 р. Опасаючись націоналізації тільки банків з приходом до влади лівих сил, правління деяких ділових банків на протязі 70-х рр поділила свої активи на дві половини: на фінансову компанію по промисловим активах, часто також по нерухомості і на діловий банк, позбавлений промислових активів.
У 1982 р чин націоналізував як материнські фінансові компанії, якщо сморід мали банки, так і самі банки, якщо розмір їх активів перевищував 1 млрд фр. У період 1982 та 1987 рр було проведено ряд реорганізацій і деякі ділові банки, що відчували труднощі, були введені до складу інших банківських груп.
Ділові банки спеціалізувалися на участі в капіталах і управлінні підприємствами, засновницькій діяльності і довгостроковому кредитуванні і фінансуванні. Банківські реформи 1966-1967 і184 рр закріпили їх поворот до універсалізації операцій. Кількість ділових банків скоротилася з 43 в 1965 р до 39 в 1984 р. На їх частку приходилося приблизно 10% загального числа і балансу всіх французьких банків.
Законом від 13 лютого 1982 р націоналізовані п’ять ділових банків, в тому числі Банк де л’Ендошин е де Сюєц, Банк Вормс, Компані фінансьєр де Паріба. Розпочата в 1986 році денаціоналізація охопила насамперед ці банки.
2. Банківська система інших розвинених держав.
Банківська система Німеччини.
У 1857 – утворився Німецький Федеральній банк – Бундесбанк. Керівні органи – Рада Центрального банку. Директорат приводити в дію рішення ради, підтримує зв’язки з державними установами, виконує операції на відкритому ринку (операції пов’язані з цінними паперами).
Крім цього в Німеччині існують Центральні банки земель, що виконують всі банківські операції.
Банківська система Німеччини представлена:
· Центральнім банком;
· Комерційним банками;
· Іпотечними банками;
· Ощадбанками.
Найбільші комерційні – Дойче банк; Дрезден банк; Комерційний банк, де розміщують більше 50% вкладів.
Банківські системи Японії.
У 1882 р. створено центральний банк Японії, 55% належить державі. Очолює банк Політична рада, куди входять керівники державних фінансових відомств. Штаб-квартира банку знаходиться в Токіо. Філіали і відділення – в Нью-Йорку, Лондон, Парижі, Франкфурті–на- Майні, Гонконгу.
Другий рівень банківської системи представляють комерційні банки:
· міські – 60% вкладів;
· регіональні – 39% вкладів;
· банк трасту;
· іноземні;
· довготермінові.
Міських банків -13. Сморід виконують всі операції, обслуговують промисловість. Регіональних –60, транс банків –7.
Банківська система Італії.
У Італії в з 1843 р. для зовнішньоекономічних зав’язків існують кремі банки. Банківська система представлена банком Італії і Комерційними банками, що поділяться на:
1) банки короткострокового кредитування.
2) Банки середньо і довгострокового кредитування.
За формою власності смороду бувають:
· державні;
· банки національних інтересів (представники для зовнішньоторговельних зв’язків);
· недержавні;
· ощадні каси;
· ремісниці і приватні фінансові інститути;
· спеціалізовані.
Висновки
Практика банківської діяльності розвинених країн представляє значну зацікавленість для нової господарської системи, яка розвивається сьогодні в Україні. Створення нового банківського механізму можливе лише шляхом відтворення принципу функціонування кредитних установ, прийнятих в цивілізованому світі і зпирающихся на багатостолітній досвід ринкових економічних структур. Тому досить важливим є вивчення іноземної практики організації банківських систем, які вже продемонстрували свою досить високу ефективність.
З початку 90-х років Україна фактично з чистого аркуша почала будівництво своєї банківської системи. Неминучими були всі зроблені помилки, тому що досвід банківської діяльності в ринковій економіці був відсутнім. Проте, не варто забувати, що не ми одні йдемо цим шляхом. У світі вже достатньо прикладів, аби придивитися до них та запобігти хоча б частини помилок.
Сьогодні, в умовах розвитку товарного і становленні фінансового ринку, різко міняється структура банківської системи. З'являються нові види фінансових установ, нові кредитні інструменти і методи обслуговування клієнтів. Йде пошук оптимальних форм пристрою кредитної системи, ефективно працюючого механізму на ринку капіталів, нових методів обслуговування комерційних структур. Створення стійкої, гнучкої й ефективної банківської інфраструктури - одна з найважливіших задач економічної реформи в країні. Задача ускладнюється тим, що крім чисто економічних труднощів додаються соціальні: постійно міняється законодавча база; розгул злочинності в країні - як наслідок - бажання мафіозних структур прибрати до рук таку високоприбуткову в умовах інфляції справу, як банківська; прагнення більшості банкірів одержати негайний прибуток - як наслідок - розвиток тільки одного напрямку діяльності, що веде до загрози банкрутства окремих банків і кризам банківської системи в цілому.