Сторінка
13
У 1837 році був прийнятий новий закон, по якому функція зберігання і управління зібраними коштами була передана Депозитно-ощадній касі. З цього годині ця каса отримала прерогативу акумулювати кошти по книжці А, яка являється інструментом, що використовується ощадними касами(а в з 1990 р. касами взаємного кредиту) і користується правом звільнення процентів від податку, що принесло їй великий успіх у населення.
Прибуток, отриманий за Книжкою А, використовується за кількома призначеннями. Більша його частина слугує для надання позик органам місцевого самоврядування безпосередньо через філії Депозитно-ощадної каси (ДОК) під назвою Місцевий кредит Франції (минула Каса співдії оснащенню місцевих органів самоврядування), в тому числі, при безпосередній участі самих кас, методом MINJOZ, прийнятим в 1950 р і, що називається за іменем його автора. Таким чином, основним (на протязі тривалого годині єдиним) кредитором органів місцевого самоврядування є об’єднання ДОК і ощадних кас. Але крім цього призначення, прибуток, отриманий за Книжкою А, слугує для надання позик житловим організаціям з помірною квартплатою - хоча ощадні каси можуть і самі безпосередньо надавати їм кредит або, в залежності від політики держави, здійснювати операції на фінансовому, валютному або іпотечному ринках.
Ощадні каси та їх регіональні організації - Регіональні фінансові компанії - SOREFI - мають в своєму розпорядженні деяку частину акумульованих коштів (незначну частку коштів по книжках А і більш високу частку за книжками Б, аналогічним банківським книжкам, що не користуються податковими пільгами), а також прибуток, який приносять їх ощадні бони і рахунки до запитання. Традиційно ощадні каси використовували ці суми для прямого кредитування вищевказаних житлових організацій з помірною квартплатою або місцевих органів самоврядування, а також для надання житлових позик приватним персонам.
На національному рівні існує Національний центр ощадних і страхових кас - CENCEP, який представляє ощадні каси в органах державної влади, а також виконує контрольно-ревізійні функції, видає правила і надає послуги загального характеру, такі як створення нової продукції і здійснення зв’язку на базі відомої системи Ecureuil.
У 1983 році була перебудована ятір ощадних установ шляхом створення компаній SOREFI, які являються акціонерними товариствами, тобто колективними організаціями, на відміну від ощадних кас. Ці компанії належать наполовину касам одного регіону (Іль-де-Франс, Рона-Альпі, Прованс-Лазурній берег, Лангедок-Русильйон худе) і наполовину ДОК. Компанії SOREFI централізують вільні грошові кошти ощадних кас регіона (крім коштів за книжкою А, які направляються в DCD) і використовують їх для отримання прибутку або на фінансовому ринку за допомогою ДОК, або шляхом видачі позик ощадним касам на їх власні споживи кредитування, або шляхом самостійного розподілу кредитів. Створення компаній SOREFI було пов’язано додатковими витратами для всієї сітки, але завдяки централізації грошових коштів на регіональному рівні воно повинне забезпечити більш ефективне управління цими коштами.
Треба зазначити, що ощадні каси Франції, що зберегли свій початковий статус і обмежену діяльність довше ніж їх європейські аналоги, в останні десятиріччя стали швидко змінюватись у зв’язку з широким розповсюдженням і спрощенням функцій і перетворюватись на справжні банки.
У 1978 році смороді спочатку отримали право відкривати чекові рахунки і поступово стали пропонувати приватним персонам всі види депозитних і ощадних інструментів. У 1983 році сморід добилися право направляти до 30% своїх коштів на надання позики підприємствам. До 1990 долі смороду отримали повну самостійність у використанні коштів при дотриманні правил обережності, але занапастили право на податкові пільги і з 1992 долі підпорядковані загальному законодавству про податки та прибуток.
Однак для того, щоб еволюція французької мережі ощадних кас повністю завершилася і її розвиток досяг рівня розвитку ятерів Німеччини Італії, Іспанії, їй необхідно перетерпіти різні зміни.
Деручи зміна полягає в злитті кас для досягнення мінімального розміру: кількість кас вже скоротилася з 550 (січень 1983р.) до 301 на 1 січня 1989 р. За поглядами керівництва CENCEP їх кількість повинна зменшитись до 200 кас, з фондом в середньому 50 млн. фр, тоді як більш 200 кас мають в теперішній годину фонди менше 30 млн. фр.
Крім того ощадним касам доведеться докласти зусиль (навіть більше ніж комерційним банкам), щоб підвищити продуктивність і кваліфікацію свого персоналу.
Що торкається продуктивності, то в 1985 році було проведено дослідження за основними з вказаних ощадних кас з метою визначити співвідношення між валовим результатом господарської діяльності (після виплати заробітної плати і накладних витрат) і чистимо банківським прибутком, тобто загальною торбою процентної маржі. Дослідження показали, що співвідношення досягло лише 24% і було на 10-15 %-х пункту менше, ніж у крупних банках, хоча смороді самі вважаються недостатньо продуктивними. Це викликано занадто великою кількістю робітників, часто найнятих по знайомству ще в ті часи, коли ощадні каси спокійно жили на свою ренту, а також рівнем заробітної плати, який дещо перевищує середній показник по даній професії. Що стосується кваліфікації, то тут проблема очевидна, так як управляти всіма банківськими інструментами і кредитами доводитися персоналу, котрий до кінця 70-х рр обмежувався лише роботою з ощадними книжками і житловими позиками.
Для того щоб забезпечити осучаснення, в рамка сітки під егідою CENCEP і у співробітництві з ДЗК прийшлося створити ряд спеціальних організацій, які пропонують різноманітні фінансові послуги.
Нарешті, ятір ощадних кас, як і конкуруючі банки, але зі значним відставанням від їх, прийняла ряд зусиль по зближенню зі своїми іноземними колегами. Так в 1988 році представництва системи “Ecureuil” підписала догоду з Caixa de Barselona з метою забезпечення своїм клієнтам “безперервної” ланцюг послуг; також догода балу в наступному підписана з “cajas” Мадрида і Сарагоси, а потім Більбао; і нарешті нещодавно аналогічна догода була підписана з Асоціацією ощадних кас Італії - ACRI.
Фінансові компанії і ділові банки Франції.
У відповідності з прийнятим в теперішній роботі загальним визначенням “ділові банки” розрізняють два типу таких установ у Франції:
· фінансові компанії;
· власно ділові банки.
Хоча ділення і не є обов’язковим, спеціалізація установ першого типу у вищеописаній гамі видів діяльності складається майже виключно в участі в промисловому і фінансовому капіталі; у числі їх філіалів мається тому який-небудь діловий банк у власному смислі цього слова.
У період між 1942 та 1967 рр так звані ділові банки юридично відрізнялися від депозитних банків тим, що сморід не могли ні приймати вклади, ні надавати кредити на рядків менше двох років; з іншого боку, ця межа була прийнята і для комерційних банків (крім випадку державних цінних паперів) і тим паче сморід не могли приймати доля у капіталі. Межа в була відмінена в1967 р., ця відміна була підтверджена банківським законом 1984р.
Завантажити реферат