Сторінка
3

Малі річки на урбанізованих територіях

Довідка: р. Сирець починається поблизу станції метро “Святошин” і впадає в Дніпро за 2 км від київської гавані. Має лівобережну притоку Курячий Брід, яка протікає по Куренівці. Довжина річки – 9 км, площа басейну – 13 км2, значна частина його порізана глибокими ярами, нижня частина проходить у межах рівнинної Оболоні. Живиться атмосферними опадами і численними джерельцями.

Сумна доля стародавніх київських річок Либеді, Кияни, Почайни . Але, мабуть, не менш трагічна доля Дарниці. Знищена не тільки сама річка, а навіть ім'я її – і географічне, й історичне. У стародавні часи вона була відома, згадується у літописах XIII-XV ст., а от у наш час .

У Броварському районі бере початок ця тиха річка. Там, у витоку, вона холодна і прозора – хоч форель розводь. А як виходить на територію Київського заводу хімікатів – без протигазу до води і підходити ризиковано. В неочищених стоках цього підприємства, за висновками спеціалістів інспекції з охорони природи і санітарних служб, містяться десятки шкідливих для здоров'я людини речовин. Таких, наприклад, як ртуть і хлор. Названа тепер жителями Лівобережжя Отруйною, смердюча річка держить свій шлях до Дніпра.

Завод хімікатів – єдине в Києві підприємство, яке допускає агресивні викиди у Дніпро в об'ємі 6000 м3 за добу. Вчені давно вже ставлять питання про перепрофілювання цього заводу, виведення з нього деяких особливо шкідливих виробництв. Але поки що ці зусилля розбиваються об бюрократичний хвилеріз або ж потопають в обтічних відписках, розходяться, мов круги на воді. А брудна річка тече й тече, отруюючи Лівобережжя Києва.

Не так давно Дарниця була чарівною річкою, яку з любов'ю згадують старожили. Слухаєш їх і здається, що читають вони стародавній літопис: “Річка була повноводною і дуже чистою, з неї пили воду. По берегах духмяні трави і море квітів. Сірі журавлі і білі лелеки, ластівки та летючі миші водилися тут”. Це розповідь В. І. Кардаша, який живе біля річки з 1948 р.

А ось спогади інших жителів.

Ю. М. Федін: “Ми росли на річці, цілими днями не вилазили з води. Харчувались грушами, ягодами, горіхами, яких було безліч на березі та в лісі за лукою”.

О. В. Якубовська: “Виросли мої ровесники на річці, взимку і влітку ловили рибу. Наш провулок називався Купальним, тому що тут розміщувались купальні хазяїна, німця Фрея, який від річки відвів дерев'яний канал із шлюзами, міняв воду в купальнях. У 1930-і роки все це було зруйновано. Часто розповідаю дітям і онукам про колишню красу річки. На жаль, не побачать вони тієї Дарниці”.

О. В. Белухін: “Перед війною спеціальний робітник кожного ранку чистив річку. Ми, жителі, обов'язково косили траву на березі і дотримувалися порядку”.

О. О. Шевченко: “У брата боліли легені. Вилікувався на цій річці, лікарі навіть здивувалися”.

Старожили згадують, що в 1937 р. будівництвом ДШК почали занапащати річку. Уночі цей комбінат скидав у неї різні стоки . Потім будувались завод “Хімволокно”, ТЕЦ-4. Закінчив убивство річки завод хімікатів. І сьогодні ці підприємства, а також ДОК, ЗБК, ДВРЗ цілодобово скидають у неї токсичні відходи .

Де ж взяти богатирську силу, щоб зупинити, нарешті, знущання над живою природою?

Донецька агломерація. Тут сконцентровані гірничодобувна, металургійна, хімічна промисловість, промисловість будівельних матеріалів. Тільки в Донецьку діють більш як 200 підприємств і об'єднань. У місті площею 358 км2 проживає більше мільйона жителів. На території міста розташовано 108 териконів, які займають 522 га міських земель.

Основна річка Донецька – Кальміус. Загальна її довжина в межах міста – 28 км. Водозбір у річку здійснюється через сім балок, річки Бахмутку та Грузьку. Крім того, в Донецьку 56 ставків, з них тільки 30 придатні для купання. І ще 26 ставків використовуються як відстійники для очищення стічних вод. Сорок промислових підприємств щодоби скидають у відкриті водойми більш як 186 тис. м3 стоків, з них 2 тис. м3 не відповідають встановленим санітарним нормам. Дослідженнями річки Грузької встановлено, що її донні відклади містять 55 хімічних елементів та їх сполук, частина з яких належить до отруйних речовин.

Каналізаційні мережі міста, збудовані ще в 1940-50-і роки, перебувають у незадовільному стані. Колектори фізично зношені. Шахтні виробки призводять до просідання ґрунту. У місті щороку реєструється 3-4 тис. аварій на каналізаційних колекторах із скидом неочищених господарсько-побутових стоків.

Звичайно ж, підприємства та громадськість міста і області ведуть роботу щодо зменшення забруднення водойм. Розчищено 90 джерел, 50 км річищ малих річок, проведено експедиції по річках Кальміус, Вовча і Бахмут. За рішенням природоохоронних органів з участю громадськості розроблені “Територіальна комплексна схема охорони природи в Донецькій області до 2005 р.”, а також довготермінова науково-технічна програма по охороні природи і раціональному використанню природних ресурсів.

Кривий Ріг – місто, яке донедавна з гордістю називали “сталевим серцем Країни Рад”, – сьогодні потопає в газових і пилових викидах, недоочищених і високомінералізованих водах. “Крематорієм”, “газовою камерою” починають називати тепер його жителі. За останнє п'ятиріччя у Кривбасі скидання стічних вод у річку Інгулець збільшилося у 1,5 рази, з них 40% особливо шкідливих, сильнозасолених і забруднених. Металургійні підприємства міста продовжують скидати щороку 60 млн. м3 забруднених вод. Річку Саксагань перетворено на стічну канаву, по якій в Інгулець постійно надходять засолені шахтні води.

Сучасні принципи планування міст сприяють поліпшенню формування водного режиму. Раніше будівлі споруджували одну біля одної і безпосередньо до їх периметру примикали непроникні дорожні покриття, які спліталися в єдину мережу. Нині таке планування майже не застосовується. Систему шляхів у межах окремих частин міста слід проектувати так, щоб не створювати великих потоків снігової і дощової води. Для цього вздовж таких потоків доцільно споруджувати зливостоки, з яких, до речі, вода може надходити на масиви зелених насаджень і витрачатися на інфільтрацію. Надзвичайно важливо підтримувати чистоту міських кварталів і вулиць, особливо там, де напружений транспортний рух.

Нарешті, слід поставити питання про доцільність створення в межах міста ланцюгів ставків, використовуючи для цього балки чи копані, обладнані водозливними греблями. Частина дощових вод, які стікають з території міста, акумулюватиметься в таких ставках-відстійниках і звільнятиметься від наносів та частково від розчинених органічних речовин внаслідок їх окислення. Посиленню ефекту сприятимуть каскади ставків. Наведені заходи разом із скороченням, а потім і припиненням скидання забруднених вод, безумовно, дадуть змогу поліпшити санітарний стан міста і разом з тим і його естетику.

У зв'язку із сказаним виникає питання: чи доцільно у великих масштабах засипати і вирівнювати дрібну гідрографічну мережу в межах міста? Мабуть, краще використовувати її для створення ставків-відстійників.