Сторінка
2

Гренландія – історія і сучасність

Останнє письмове свідоцтво про гренландських вікінгів — церковний запис про шлюб з церкві Хвалcі — належить до 1408 року. Руїни цієї церкви — одна з найкраще збережених гренландських пам’яток доби вікінгів.

На початку XI ст. до Гренландії почало проникати християнство. Згідно з сагами, його приніс сюди Лейф Ерікссон, другий син Еріка Рудого, який відвідав Норвегію і був обернений до християнства норвезьким королем Олафом I, а потім був посланий ним назад до Гренландії з метою розповсюджування християнства серед місцевих вікінгів. На зворотному шляху Лейф Ерікссон збився з курсу і потрапив до Вінланду (більшість спеціалістів ототожнює його з островом Ньюфаундленд). Повернувшись до Гренландії, Лейф почав проповідувати християнство і обернув до нього свою мати, яка збудувала першу на острові церкву в маєтку Еріка Рудого Браттагліді.

В 1126 році в Гренландії було засноване єпископство в Гардарі (сучасний Ігаліку), підпорядковане архієпископу Нідароса (сучасний Тронхейм) в Норвегії; археологи знайшли залишки принаймні п’яти гренландських церков.

Гренландська колонія була незалежною республікою до 1261 року, коли її населення присягнуло на вірність норвезькому королю: в обмін на сплату податків Норвегія зобов’язувалася забезпечувати постачання колонії необхідними матеріалами, щороку надсилаючи до острова торгівельну експедицію; навіть після цього Гренландія продовжувала користуватися значною внутрішньою автономією і жити за своїми законами. В 1380 році Норвегія увійшла в особисту унію з Датським королівством, створивши підставу для датських претензій на острів у XVIII ст.

Погіршення клімату, що почалося в XIV ст. (малий льодовиковий період), утруднило сільське господарство і скотарство на острові і сприяло прискоренню занепаду гренландської колонії. Епідемія чуми («Чорна смерть») в середині XIV ст. спустошила острів, зменшивши його населення наполовину. Коли Норвегія, разом з Ісландією і Гренландією, увійшла до складу Данії, умови погіршилися ще більше: тепер острів відвідували лише піратські кораблі. Приблизно в 1350 році була залишена Західна Осада; цьому, можливо, сприяла поява в цих місцях інуїтів — носіїв культури туле, які в 1379 році вже доходять до околиць Східної Осади. В 1378 році було скасоване єпископство в Гардарі. Останнє письмове свідоцтво про гренландських поселенців — церковний запис про шлюб — належить до 1408 року; починаючи з цієї дати, ніяких прямих свідоцтв не існує. По-видимому, скандинавські поселенці повністю зникли з острова протягом наступних 150 років. Датські місіонери, які прибули до Гренландії в XVIII ст., сподіваючись знайти нащадків колишніх європейських поселенців, зустріли тут самих інуїтів.

Причини занепаду і зникнення скандинавських поселень

Існує багато теорій щодо причин зникнення норвезьких поселень в Гренландії. Джаред Даймонд, автор книги «Колапс: як суспільства обирають процвітання чи занепад», перелічує п’ять факторів, які могли сприяти зникненню гренландської колонії: погіршення навколишнього середовища, кліматичні зміни, ворогування з сусідніми народами, ізоляція від Європи, нездатність до адаптації. Вивченню цих факторів присвячена велика кількість наукових досліджень і публікацій.

Погіршення навколишнього середовища

Рослинність Гренландії належить до тундрового типу і складається переважно з осоки, пушиці (Eriophorum) і лишайників; дерева практично повністю відсутні, за винятком карликової берези, верби та вільхи, які ростуть у деяких місцях. Тут дуже мало родючих ґрунтів, які, внаслідок відсутності лісів страждають від ерозії; до того ж, коротке та холодне літо робить рільництво практично неможливим, тому норвезькі поселенці були змушені надавати перевагу скотарству. Надмірна експлуатація пасовищ в надзвичайно вразливому тундровому середовищі з нестабільними ґрунтами могла підсилювати ерозію, призводити до погіршення пасовищ і падіння їх продуктивності.

Кліматичні зміни

Результати буріння льодовикової криги дозволяють дізнатися про кліматичне становище в Гренландії протягом сторіч. Вони доводять, що під час середньовічного кліматичного оптимуму дійсно спостерігалося деяке пом’якшення місцевого клімату з 800 по 1200 рр., однак на початку XIV ст. почалося похолодання; так званий малий льодовиковий період досягнув свого піку в Гренландії приблизно в 1420-х роках. Нижні шари смітників поблизу найстаріших норвезьких поселень містять значно більшу кількість кісток овець і кіз, ніж свиней та худоби; однак у відкладеннях середини XIV ст. біля багатих осель знаходяться тільки кістки крупної рогатої худоби та оленів, а біля бідних — майже суцільні тюленячі кістки. Версія про занепад скотарства внаслідок похолодання і зміни у характері харчування гренландських вікінгів підтверджується також дослідженнями кістяків з кладовищ біля норвезьких поселень.

Ворожнеча з сусідами

За часів заснування норвезьких осад Гренландія була повністю позбавлена місцевого населення, але згодом вікінги були змушені увійти у контакт з інуїтами. Інуїти культури Туле почали прибувати до Гренландії з острова Елсмір наприкінці XII — початку XIII ст. Дослідником відомо, що вікінги називали інуїтів, як і аборигенів Вінланда, скрелінгами (skræling, тобто «негідник»). Ісландські Аннали — одне з нечисленних джерел, які свідчать про існування контактів між норвежцями та інуїтами. В них розповідається про напад інуїтів на норвежців, під час якої вісімнадцять норвежців загинули, а двох дітей було захоплено в полон. Існують археологічні свідоцтва того, що інуїти вели з норвежцями торгівлю, оскільки при розкопках інуїтських стоянок знаходять багато виробів норвезької роботи; однак норвежці, по-видимому, не дуже цікавились інуїтами, принаймні, знахідки інуїтських артефактів в поселеннях вікінгів невідомі. Норвежці також не перейняли від інуїтів технологію будівництва каяків і прийоми полювання з них на кільчасту нерпу . В цілому, як вважається, стосунки норвежців з інуїтами були досить ворожі. З археологічних свідоцтв відомо, що к 1300 року зимові стоянки інуїтів існували вже по берегам фьйордів біля Західної Осади. Десь між 1325 і 1350 рр. норвежці повністю облишили Західну Осаду і її околиці, можливо, через неспроможність протистояти нападам інуїтів.

Кірстен Сівер в своїй книзі «Заморожене відлуння» намагається довести, що гренландці мали значно міцніше здоров’я і харчувалися краще, ніж вважалося, і тому заперечує версію про вимирання гренландської колонії з голоду. Більш імовірно, стверджує він, що колонія загинула внаслідок нападу індіанців, піратів, чи європейської військової експедиції, про яку історія не зберегла відомостей; також імовірно переселення гренландців назад до Ісландії чи до Вінланду у пошуках більш сприятливої домівки.