Сторінка
2

Степи України

Кипить, вирує життя. Кожне створіння по-своєму хвалить велич природи. В повітрі безугаву звучить дзвінка пісня невидимого жайворонка. Здається, саме повітря дзвенить, бринить тисячами натягнутих струн, що виводять свої чудові пісні-мелодії. Довго водиш по небу очима, до болю напружуючи зір, і, нарешті, у мерехтливій блакиті неба знаходиш невеличку чорну цяточку. Поступово з неї вимальовується контур, крильця, а потім і весь виконавець пісні – жайворонок. Здається, він не тріпотить крильцями, а, прив'язаний до чогось невидимою мотузкою, висить так, нерухомий, посилаючи свою пісню на землю. Придивившись, помічаєш ледь-ледь помітне тріпотіння крилець, яке зливається з мерехтінням блакитного повітря. Розгледівши одного жайворонка, тут же знаходиш другого, третього і безліч їх в небесно-блакитній височині. І, здається, це не жайворонки, а сам степ співає, саме повітря дзвенить у тріпотінні.

Дивна і велична картина степу в цей час. Хочеться лягти на м'який, такий свіжий і прохолодно-теплий килим із трав і лежати до безкінечності, слухаючи життя степу, вдихаючи міцне, напоєне пахощами степове повітря.

А в повітрі, в траві, на землі буяє життя. Стрекочуть, цвірінчать коники, гудуть джмелі, дзижчать оси, пурхають різнокольорові метелики, плигають, бігають, повзають різні жучки і комахи.

Ось пронизливо свиснув ховрах, попереджуючи своїх сусідів про небезпеку. Свиснув і одразу сховався в нору.

Високо в небі ширяє орел, описуючи кола без помаху крил, а внизу шугають швидкі шуліки, визираючи на землі здобич. Ось шуліка каменем падає на землю і миттєво злітає, тримаючи в своїх пазурах польову мишку.

В чагарниках, заростях ярів та балок воркують горлиці, дудукають одуди, кують зозулі, свистять інші пернаті. Інколи дорогу перебіжить заєць, недалеко від дороги стане на задніх лапах стовпчиком і озирається навколо вирячкуватими очима – зачудовано і з подивом на все навкруги і на людину, яку вперше зустрів у своєму степу.

З різким посвистом пурхне з-під ніг перепел чи куропатка, і різке "фр-р-р-р" ще довго шумить у вухах. І знов – непорушна тишина степу. І тільки шовкова трава тирса-ковила коливається казковими хвилями від найменшого подиху повітря.

Чарівний і вечірній степ. Спекотний день змінюється прохолодно-лагідним вечором.

Гудуть хрущі, тонко і дзвінко виводять свою мелодію вечірні комахи і жучки. А в кущах і садах, перекриваючи всі інші звуки, дзвінкоголосо тьохкає соловейко. Його голосна і чиста пісня захоплює своєю ніжністю і переливами.

Спалахують світлячки. Наступає прохолодна ніч. На траву падає роса.

Дмитро Іванович Яворницький, закоханий у свій степ, природу і історію свого краю, у свій народ і вітчизну, писав так:

"Під час моїх блукань по степу багато пережив і щасливих, і радісних днів.

Яка це краса, яка велич і яка чарівність – безмежний степ напровесні, коли він вкритий яскравою зеленню, увесь залитий сяйливим промінням вранішнього сонця, наповнений цілим світом живих істот, які вітають прихід нового дня, степ зволожений свіжою росою, з духмяними пахощами найнеможливіших квітів!

А яке величезне, незбагненне і невимовне задоволення від ночівлі в чистому степу або десь у широкій розлогій балці, на щойно скошеній траві, коли ви, лежачи голічерва і спрямувавши очі в безкрайню далечінь неба, милуєтесь ніжним полиском зірок, вслухаєтесь у протяжне пирхання та жування ваших коней, що стоять біля брички, і потім поволі, ледь-ледь починаєте дрімати, плутаючи сон з дійсністю, і зрештою впадаєте в цілковите забуття".

Пройшли роки, і в степах, як і у всій природі, сталися великі зміни. Змінилися флора і фауна, деякі їх види зникли назавжди. Тридцять років тому я у своїй балці "Вила" збирав звіробій, астрагал, материнку, дев'ясил, дягіль, братки, проліски та інші рослини. Тепер їх немає.

Нині цілинні степи залишилися лише в заповідниках. На півдні – степовий заповідник Асканія Нова площею 33403 га. На відміну від інших степів, покраєних балками та ярами, його поверхня рівна, мов стіл. Вода не розмиває поверхневі шари грунтів. На цій плоскій рівнині трапляються неглибокі блюдцеподібні зниження – поди. В дощове літо в них утворюються зелені острівки-оази вологолюбивих рослин – очерету, лепехи, осоки, ромашки та інших. 87 видів степових трав складають основу цих степів з переваженням ксерофітів.

На півночі України, в Сумській області збереглася Михайлівська цілина – ділянка цілинного степу з еталоном чорнозему.

На сході, в Новоазовському районі Донецької області цілину репрезентує Хомутовський степ. В інших місцевостях цілина збереглася лише невеликими шматками та по балках і на галявинах лісів.

Заповідні степи є еталонами типових чорноземів. Сюди приїжджають вчені усього світу, щоб подивитися на це багатство природи.

Збережемо ж хоч залишки правічної природи – свідки життя і діянь наших предків!