Сторінка
3

Басейн р. Самари

Фінальна фаза льодовикових періодів повинна бути найбільш сприятливим періодом для виникнення селів. Окрім велетенської кількості поталої води цьому буде сприяти наявність промерзлої товщі, яка разом з плинною масою мулу зводить тертя до мінімуму. Слід зважити також на те, що завжди на нижньому контакті промерзлої осадової товщі існує зона нульової температури де насичені водою породи виступають у ролі мастила. Ініціювати зрив блоків гірських порід може натиск селевих потоків. Рух брил гірських порід у складі селевих потоків повинен контролюватися їх значною масою. Слід очікувати, що рідка маса мулу на початку буде рухатися з більшою швидкістю ніж брила гірських порід. Розтікаючись по долині вона змащує поверхню і зменшує тертя брили. При виході потоку на широкі ділянки долини потік мулу може взагалі зупинитися, але брила по інерції ще певний час буде рухатися до тих пір, поки не ввіткнеться в потужну перешкоду. Виглядає так, що у долині Самари такою перешкодою став її правий борт на місці згину долини. Невеликий піщаний масив утворився з уламку основного блоку, що відскочив після удару. Сьогодні важко відтворити початкову ситуації і визначити місце, з якого був зірваний блок гірських порід, скоріш за все, початковою точкою його руху було гирло річки Вовчої. Можлива траєкторія переміщення промерзлої брили гірських порід показана на рис.3.3.11.

Не виключено, що запропонована схема виникнення Самарського піщаного масиву комусь видасться не реалістичною, але автор не бачить іншого пояснення цього явища. Безумовно, можуть бути запропоновані й інші версії, але вони також повинні враховувати усі перераховані особливості будови Самарської луки. Дещо раніше /18/, подібна схема була застосована й для пояснення особливостей будови долини середнього Дніпра і більш детально її планується оприлюднити після завершення аналізу.

Застосування цифрових моделей дозволило досить швидко проаналізувати будову басейну Самари включно з її притоками і виявити принаймні дві ділянки у долині річки Вовчої, де могли існувати озера (на рис.3.3.11 вони відмічені цифрами 1 та 2). Не виключено, що переміщення значного за розмірами блоку гірських порід призвело до зникнення слідів третього палеоозера, що існувало в точці злиття річок Самари та Вовчої.

Перевагою цифрових моделей є можливість швидкого переходу від регіонального рівня аналізу до детального. Так на рис.3.3.1 був показаний весь басейн Самари, але використання тієї ж бази даних дозволяє відразу отримати характеристики будови поверхні з детальність не менш ніж 60 метрів. Вже на двох наступних рисунках можна бачити детальні моделі ділянок, де можливо існували озера. Від сусідніх відрізків долини вони відрізняються значним її розширенням та відносно рівним днищем (рис.3.3.12). Ці ділянки знаходяться біля сіл Василівка та Іванівна (їх розташування показане на оглядовій мапі). Аналіз наявних геолого-геоморфологічних матеріалів показує, що ці місця як палеоозера невідомі. На інженерно-геологічній карті на відрізках розширення долин показані верхнєчетвертинні тераси. Гіпсометричні профілі схилів побудованих за базами цифрових даних частково підтверджують наявність терасових рівнів (профіль В на рис.3.3.12, нижній рисунок), але в цілому їх характер є типовим для безтерасових схилів. Різка зміна кутів нахилу схилів у нижній частині дає вагомі підстави для припущення про існування тут палеоберегової лінії. Цікавим є той факт, що на час виникнення озер долини річок вже були повністю сформовані.

Присутність слідів палеоозер в басейні Самари є ще одним доказом існування сприятливих для виникнення селів умов. Греблями цих озер могли бути тіла зсувів або глиби льоду, що перекривали стік води вниз по долині. При прориві таких гребель могла виникнути „ланцюгова реакція”, коли раптовий скид води призводив до прориву озер, що знаходилися нижче в долині.

Ще раніше, при аналізі будови долини Сіверського Дінця зверталася увага на присутність у геологічних розрізах прісноводних мергелів, глин та суглинків, що чередувалися з відкладами піску. Це вказувало на досить складну історію її розвитку. Зокрема формування відкладів мергелю, глини та суглинків без сумніву свідчать про існування в минулому у долині Сіверського Дінця озер.

Побіжний аналіз долини Сіверського Дінця, виконаний з використанням цифрових моделей, дозволив виділити принаймні одну з ділянок, де могли існувати палеоозера. Ця ділянка розташована вище за течією від гирла р. Оскіл (рис.3.3.13). Площа озера могла перевищувати 2000 км2, а його довжина перевищувати 150 км. У відповідності до сьогоднішніх поглядів, на цьому відрізку долини розвинені терасові рівні, найбільш давній з яких відноситься до нерозчленованої 6-7 тераси (верхня вставка на рис.3.3.13). Але, гіпсометричний профіль (нижня вставка на рис. .3.3.13) показує, що кількість терасових рівнів не перевищує трьох.

Слід також звернути увагу на те, що раніше при аналізі особливостей будови долин річок лівобережжя у зв’язку зі зміною режиму їх водності враховувалась можливість тільки розвитку чисто флювіальних явиш, але мабуть слід також припускати, що не меншу роль у розвитку долин зіграли селі та зсуви, з якими слід пов’язувати винос значної кількості твердого матеріалу зі схилів долин.

Література

1. Бондарчук В. Г. Геологія України, Вид. АН УРСР, 1955.

2. Бондарчук В. Г. Геоморфологія УРСР. – К.: Радянська школа, 1948.