Сторінка
2

Басейн р. Самари

Але, якщо висновки авторів і є обґрунтованими з позицій гіпсометрії терасовими рівнями, то вони аж ніяк не пояснюють вікове співвідношення між різними утвореннями. На дадаток да знімків, що наводилися у /18/ на рис.3.3.5 наведене зображення Самарської луки, отримане з супутника Landsat /http://glovis.usgs.gov/, #2026486690/. Як і на попередніх зображеннях видно, що піщаний масив перекриває давнє русло Самари та річки Вовчої. Об’ємне моделювання (рис.3.3.6 та рис.3.3.7) не тільки це підтвердило, але й дозволило оцінити кількісні параметри висотних положень різних рівнів (рис.3.3.7). Цифрами на рис.3.3.4-8 зазначені: 1 – піщаний масив; 2 – перша надзаплавна тераса; 3 – заплава високого рівня.

З гіпсометричної карти на рис 3.3.4 видно, що абсолютні позначки в межах піщаного масиву на 6-10 метрів вищі ніж в межах першої надзаплавної тераси і майже на 20 метрів вищі за рівень заплави високого рівня. При цьому спостерігаються значно вища гіпсометрична диференційованість поверхні піщаного масиву.

Неподалік від цієї ділянки, трохи нижче за течією в межах долини Самари розташований ще один значно менший за розмірами піщаний масив, який також є накладеним на поверхню заплави (рис.3.3.9 та 10). З обох рисунків видно, що піщані утворення перекривають флювіальні форми більш давньої поверхні заплави. Ідентичність співвідношень між цими формами дозволяє стверджувати про відносну молодість цих накладених піщаних масивів. У той же час, це значно загострює питання про їх походження. Можна висунути кілька версій. Одна з них є традиційною для піщаних поверхонь і базується на засадах еолоутворення. Власне ця ідея й була використана П.С.Заморієм та А.П.Ромадановою /8, 23/. Але, при застосуванні її у цьому випадку неодмінно потрібно шукати джерело надходження піщаного матеріалу. Як показали дослідження розвитку еолових явищ, навіть в аридних зонах, ділянки вітрової ерозії та акумуляції знаходяться на незначній відстані одна від одної. І в кожному районі об’єм котловин видування відповідає об’єму навіяних форм. Враховуючи те, що котловини видування є своєрідними формами, які важко сплутати з іншими утворення, слід було б очікувати їх присутність і в цій місцевості. Але як видно з усіх наведених матеріалів, вони тут відсутні. Також слід зауважити, що при площі піщаного масиву 170 кв2 та його перевищенню над поверхнею заплави 15-20 м на його утворення пішло не менше ніж 12 тис. км3 піску.

Чи можливим було формування цих піщаних масивів в результаті флювіальної діяльності Самари та її приток? Така версія була розглянута у першій книзі, але у тому випадку зосталися поза увагою гіпсометричні співвідношення різних поверхонь, зокрема піщаного масиву та першої надзаплавної тераси. Застосування цифрових моделей земної поверхні для побудови об'ємних моделей та традиційних гіпсометричних карт надало можливість отримати дуже важливі кількісні параметри. З наведених вище карт видно, що поверхня піщаного масиву, як мінімум на 6 метрів, є вищою за поверхню першої надзаплавної тераси. З цього виникає, що рівень води у долині Самари, якщо масив формувався водним потоком мав бути не нижчим за його поверхню. У такому випадку потік охоплював би площу і першої надзаплавної тераси. Тоді він повинен був залишити сліди своєї діяльності на її поверхні, у тому числі у вигляді акумулятивних піщаних форм. Оскільки, таких слідів на поверхні ми не спостерігаємо, то можна зробити висновок що висота потоку на той час була значно меншою і не досягала рівня першої надзаплавної тераси.

На перший погляд, такі висновки заганяють проблему походження Самарського піщаного масиву у безвихідь, оскільки такі гіпсометричні співвідношення можуть бути поясненні при умові, що піщаний масив був принесений як єдине монолітне тіло. Але це тільки на перший погляд і тільки тому, що ми звикли підходити до аналізу ландшафтних процесів з певними шаблонами. У першій книзі було показано, що діапазон процесів, які приймають участь у розвитку земної поверхні є значно ширшим, зокрема у поле зору не потрапили такі явища як перебудова гідромереж в наслідок утворення льодових заторів, переміщення фізичних мас у розчинах, та їх акумуляція в наслідок випаровування води і т.п. Тут ми хочемо звернути увагу на таке явище як селі. Сьогодні, селі, головним чином, розглядаються як відносно рідкісне хоча й загрозливе природне явище. Здебільшого, сприятливі умови для утворення селів виникають під час весняного танення снігу, коли насичені водою гірські породи накопичуються в природних, або штучних резервуарах. Під дією гравітації ця маса зривається з місця і з велетенською швидкістю несеться вниз по долині.