Сторінка
1

Агротехнічні заходи

Агротехнічні заходи захисту є важливою складовою частиною технології вирощування сільськогосподарських культур і водночас основою сучасних екологічно обґрунтованих систем захисту їх від шкідливих організмів. Ці заходи об’єднані в агротехнічний метод захисту рослин від шкідників, який оснований на взаємовідносинах між рослинами, шкідливими організмами та зовнішнім середовищем. За допомогою агротехнічних заходів можна не тільки забезпечити одержання максимального врожаю вирощуваної культури, а й підтримувати в депресивному стані популяції найбільш шкодочинних видів шкідників і збудників хвороб рослин. За умови раціональної структури посівів застосування сучасних технологій вирощування сільськогосподарських культур вдається різко підвищити ефективність ентомофагів, які беруть участь в регуляції чисельності шкідливих комах.

Щільність популяції шкідливих організмів, їх співвідношення з корисними видами в значній мірі залежить від таких агротехнічних заходів як: застосування сівозміни і правильне чергування культур в ній, система обробітку ґрунту, система добрив, підготовка насіннєвого і садивного матеріалу, строки та способи сівби, посадки рослин та збирання врожаю.

Сівозміна залишається головним профілактичним заходом, який дає змогу різко обмежити шкодочинність шкідливих організмів. Вона відіграє важливу роль в мікробіологічній активності ґрунтів, сприяє розвитку мікроорганізмів–антогоністів, що прискорює процеси мінералізації. Шляхом регулювання рівня концентрації вирощування окремих культур та чергування їх у сівозміні в процесі ротації можна створити несприятливі умови для росту та розмноження шкідників та збудників хвороб. Наприклад, при насиченні сівозміни буряками не більше 20% та дотриманні чергування культур знижується рівень нагромадження довгоносиків, блішок, щитоносок, бурякової нематоди, крихітки та інших комах, а також ураження коренеїдом, церкоспорозом, гнилями (ризоктоніозна, бура, фузаріозна тощо). Якщо в сівозміні буряки займають понад 30%, загроза втрат врожаю від шкідливих організмів зростає настільки, що буряківництво часто стає взагалі нерентабельним. Монокультура вирощування озимої пшениці значно збільшує кількість хлібної жужелиці, попелиці, дротяників, трипсів, злакових мух. Різко зростає шкодочинність кореневих гнилей, борошнистої роси, септоріозу. Подібне становище створюється за умови порушення сівозміни в процесі вирощування соняшнику, льону, картоплі, овочів та інших рослин.

Чергування культур дає змогу значно знизити чисельність кореневих мух, травневого хруща, шкідників, які за типом живлення є монофагами та олігофагами, а також видів з тривалою генерацією, обмежити розвиток хвороб, особливо тих, збудники яких зберігаються в ґрунті, та забезпечити максимальне пригнічення усіх біотипів бур’янів. Однак для об’єктів, які мають широкий набір кормових рослин, що можуть активно мігрувати і тривалий час зберігається в життєздатному стані (більше 10 років), а також тих, які передаються садивним матеріалом, цей прийом не ефективний.

Більшість збудників хвороб, шкідників та бур’янів розвиваються в ґрунті. Велику роль у цьому процесі відіграють властивості ґрунту (аерація, щільність, вологість, температура, рН ґрунту тощо). Лущення стерні одночасно або ж одразу після збирання хлібів сприяє підвищенню вологості у верхньому шарі ґрунту і викликає швидке проростання падалиці та бур’янів, сходи яких приваблюють багато видів шкідників, які відкладають на них яйця. Сходи самосіву пшениці, жита й ячменю восени заражаються деякими видами іржастих грибів, борошнистої роси, септоріозу та інших збудників хвороб. Вони, крім того, виводять зі стану діапаузи гесенську муху. Внаслідок наступної ранньої зяблевої оранки знищуються багато збудників хвороб, гесенська та інші злакові мухи, а значна частина шкідників іде на зимівлю, не закінчивши розвитку, що призводить до їх загибелі у зимовий період. Після проведення зяблевої оранки шкідливих комах, вигорнутих на поверхню ґрунту, знищують хижі жужелиці, комахоїдні птахи, а яйця та лялечки їх висихають або вимерзають. Чисельність кукурудзяного метелика можна скоротити дворазовим післяжнивним лущенням поля дисковими боронами в діагональних напрямках з наступною зяблевою оранкою. Личинки горохової зернівки гинуть під час ранньої оранки внаслідок набрякання зерен. Значне зниження розвитку хвороб, збудники яких зберігаються в ґрунті та уражених рештках рослин на його поверхні забезпечується в перший рік після заорювання верхнього шару. Загибель патогенів, які знаходяться в ґрунті, прискорюється проведенням ранньої зяблевої оранки в поєднання з вологозарядковими поливами. Після оранки конюшини і люцерни поліпшуються умови для хижих жужелиць, жуки та личинки яких живляться шкідливими комахами.

Культивація у міжряддях, що проводиться в період масової відкладки яєць або відродження гусені, може на 80?90% знищити чисельність популяцій різних видів совок на картоплі та кукурудзі, а також полегшує проникнення до коренів буряків, заселених кореневою попелицею, її хижаків (личинок мухи тауматомії).

В районах нестійкого та недостатнього зволоження ґрунту, де вирішальним фактором для врожаю стає водний режим, проведення плоскорізного і безполицевого обробітку полів, з одного боку, дозволить заощадити вологу, а з іншого — спричинить ситуацію за якої всі рослинні рештки попередньої культури разом зі збудниками хвороб, шкідниками та насінням бур’янів залишаться на поверхні ґрунту. Це неминуче призводить до інтенсивного розвитку хвороб, ураження полів багаторічними видами бур’янів та збільшення чисельності шкідників, отже при таких способах обробітку ґрунту виникає необхідність в обов’язковому використанні пестицидів.

Правильне застосування всіх видів добрив підвищує стійкість рослин до багатьох збудників хвороб, шкідників. Крім того, органічні добрива значно покращують фізичні властивості ґрунту, його вологість, вологоємність і вологопроникність, що створює нормальний водно-повітряний і температурний режим ґрунту. Оптимальні норми мінеральних добрив стимулюють синтетичні процеси, збільшують осмотичний тиск клітинного соку, створюючи тим самим несприятливі умови для розвитку і живлення сисних комах. Фосфорні й калійні добрива підвищують стійкість рослин до збудників іржі, септоріозу, кореневих гнилей, борошнистої роси, інших хвороб, а також шкідливої черепашки, злакових попелиць, шведської мухи, утруднюють харчування личинок злакових мух та інших шкідників. Нестача калію часто призводить до некрозу і передчасного відмирання листків буряків, тютюну, картоплі тощо. Найкращі результати дає внесення калію в поєднанні з азотними і фосфорними добривами. Азотні добрива здатні суттєво вплинути на рівень компенсації можливих втрат урожаю від багатьох видів шкідників та хвороб, проте надмірні їх дози можуть спричинити інтенсивний розвиток багатьох хвороб і збільшити щільність популяції окремих шкідливих організмів. Застосування мікроелементів (марганцю, бору, цинку, міді. кобальту, заліза, магнію тощо) сприяє підвищенню стійкості рослин до грибків та окремих вірусів.