Сторінка
1

Актуальні питання аграрної політики в умовах трансформації економіки

Сьогодні все гостріше постає проблема відбудови ефективної аграрної політики. Вона повинна стати політикою майбутнього, тому що в нас вже не існує іншого виходу, як протягом найближчого часу відпрацювати схеми підходу і покласти на букву закону основні засади вже сформованої аграрної політики. Адже 2003 рік є останнім роком дії законів, які підтримують сільське господарство, і тому він знаковий. Що ж стосується попередніх років, то включно до 1999 року нашу вітчизняну аграрну політику важко було назвати такою, оскільки була відсутня система грошових розрахунків, не існувало жодного більш-менш зрозумілого закону, який би регулював діяльність такого визначного сектора української економіки, як сільське господарство.

Початковий етап будівництва аграрної політики почався з виходу в грудні 1999р. Указу Президента “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” № 152/99, оскільки до цього, по суті, в сільському господарстві реформи як такої не було. І лише після того, як Президент досить жорстко поставив у своєму указі питання реформування сільського господарства, почався нестримний процес трансформації, якого вимагало життя. Тотальна приватна власність на землю, тотальна суцільна приватна власність на майно і суцільна приватна форма господарювання – це вже не "зміна вивіски", а об'єктивна реальність. Почала відпрацьовуватися система формування "правил гри" для нових аграрних формувань, заснованих на принципово нових засадах.

В 2000 році держава, образно кажучи, вперше не вклала в рота “рибу”, а дала в руки “вудку”. Останній раз було заявлено публічно і закріплено законодавче про списання боргів сільськогосподарських виробників. Близько 10 мільярдів гривень одним розчерком пера було списано - спочатку із сільськогосподарських виробників, а потім і із суміжників.

Вперше був впроваджений зрозумілий, вигідний і підтримуючий сільське господарство фіксований сільськогосподарський податок – інтегрований збір: в одному податку поєдналися всі податки, які існували на той період (кінець 90-х - початок 2000 року). В структурі собівартості сільськогосподарської продукції податки тепер займають 1%. Це унікальне вигідна податкова система і з точки зору справляння, і з точки зору обсягів. Податки в сільському господарстві стали в 4-5 разів менші, ніж в інших галузях економіки. Загальне податкове навантаження на сільгоспвиробників зменшилось на 1,4 млрд. грн. у річному обчисленні, тобто практично вдвічі.

Запроваджено мораторій на внесення до чинної системи оподаткування змін, спрямованих на підвищення податкового навантаження на сільгоспвиробників. Більше того, на період 2001-2004рр. визначено режим пільгового оподаткування, який, окрім названих вище, включає наступні пільги: звільнення від оподаткування фінансування наукових розробок для сільськогосподарського виробництва, за умови їх впровадження; звільнення від ввізного мита та ПДВ комплектуючих і запчастин для сільськогосподарської техніки; звільнення від мита та інших податків при імпорті комплектуючих та запчастин для сільськогосподарської техніки, засобів захисту рослин і тварин, що не виробляються в Україні, при сезонному ввезенні дизельного палива.

Вперше була лібералізована ціна на сільськогосподарську продукцію у поєднанні з підтримкою доходів сільгоспвиробників, посиленням антимонопольного контролю за цінами на продукцію сільського господарства та матеріально – технічні ресурси (послуги), що ним споживаються.

Протягом багатьох років в Україні існував диспаритет цін: між регульованими державою цінами на аграрну продукцію і водночас вільними цінами на продукцію промисловості для АПК – це машини, добрива, хімікати тощо.

Внаслідок цього село зазнавало великих втрат: починаючи з 1990 років, воно недоотримало 98 млрд. грн. доходу. Коефіцієнти обміну дизель-того палива на тонну зерна інколи доходили до 1:6, тоді як економічно обґрунтованим співвідношенням є приблизно 1:1.

З 2001р. в законодавчому порядку встановили гарантовані обсяги бюджетних асигнувань, що виділяються АПК, - в розмірі не менше 5% загальних видатків. Гарантується також спрямування всіх сум ПДВ від переробних підприємств за реалізовані молоко та молочну продукцію, м'ясо та м'ясопродукти виключно на виплати дотацій за продані їм м'ясо га молоко.

Позитивним моментом є також надання державної підтримки селянським (фермерським) господарствам - як правило, на конкурсній і зворотній основі.

Державним бюджетом на 2001р. передбачалося виділення на цілі \ПК (з урахуванням коштів на фінансування лізингу) майже 4,3 млрд. грн., або 10,2% видаткової частини бюджету.

Хоча субсидування може сприйматися як відхід від ринкових принципів регулювання, проте його існування на нинішньому етапі розвитку українського АПК можна виправити принаймні двома обставинами. Ло-перше, практика інтенсивного : субсидування аграрного виробництва є досить поширеною у світі. По-друге, субсидування є своєрідним механізмом компенсації українському аграрному сектору тих величезних втрат, яких було завдано протягом багатьох років внаслідок диспаритету цін на промислову та : сільськогосподарську продукцію. Без такої компенсації розвиток цивілізованих ринкових відносин в АПК України є нереальним.

Таким чином, держава запровадила унікальне вигідні підходи до розвитку сільського господарства, зокрема з точки зору розвитку селекції, насінництва, підтримку великовагових категорій худоби, запроваджені пільгові кредити наряду з іншими і т.д. Здавалося б, унікальні, умови. Таких "правил гри" вистачило, щоб забезпечити прискорений старт. Але цього в умовах ринкової економіки виявилося занадто мало. Приріст аграрного виробництва не супроводжувався аналогічним приростом гаманця споживача.

Що ж стосується світових ринків, то тут відбувся, в деякій мірі, обвал на окремі сегменти сільськогосподарської продукції, що позначилося на вітчизняних переробних підприємствах, на закупівельних цінах. Як результат, в 2002 році відбувся катастрофічний обвал цін, економіки та АПК. Найприкріше є те, що норма прибутку на авансований капітал в єдиній галузі має від'ємне значення. Кожна вкладена додаткова гривня повертається збитком. І коли говорити про інвестиційну привабливість, про привабливість галузі як такої взагалі для бізнесу, то сільське господарство (після минулорічного цінового обвалу) для розміщення грошей, м'яко кажучи, малопривабливе.

Наступною проблемою виявилась контрабанда в Україну. Ціна, що висвічувалась, була занадто привабливою. Країни, що нас оточують, теж мають розвинений аграрний сектор, продукцію якого треба реалізовувати. Тому 6 тисяч кілометрів досить "прозорих" кордонів нашої держави неспроможні стримати потік контрабандного товару.