Сторінка
1

Розвідувальні служби в системі демократичного цивільного контролю

Створення демократичної і водночас ефективної системи контролю над діяльністю розвідувальних служб (спецслужб) — одна з актуальних проблем, що стоять перед світовим співтовариством. Розвідувальні служби завжди істотно різнилися від інших структур — мали привілей невтручання у свої дії. Порівняно з іншими структурами сектору безпеки, їх набагато складніше контролювати і вимагати підзвітності. Розвідувальні служби не можуть надавати широку інформацію про свою діяльність, оскільки із зменшенням таємності знижується й ефективність їхньої роботи. Водночас збереження високого рівня таємності діяльності розвідувальних служб призводить до суперечностей з основними принципами демократії, і ця проблема й досі є актуальною. Невід’ємною частиною захисту демократії є установлення дієвого демократичного контролю над розвідувальними службами (спецслужбами). В демократичному суспільстві розвідувальні служби мають не лише ефективно діяти, а й бути політично нейтральними, неупередженими, дотримуватися професійної етики та не виходити за межі повноважень, визначених законами відповідно до конституційно-правових норм та демократичних принципів державності.

Тому суспільство має добре усвідомлювати, що таке розвідка, її цілі, функції, завдання та роль, яку вона відіграє і тільки після цього встановлювати демократичний контроль над розвідувальними службами.

Що таке розвідка? З багатьох визначень поняття «розвідка» використовують такі: особливе знання; тип організації, що породжує це знання; діяльність, яку здійснює ця організація. Термін «розвідувальні дані» є категорією інформації, яка ґрунтується на теорії сучасного володіння та управління інформацією, включаючи в себе цей термін як ланку в ланцюгу нарощування цінностей, починаючи з фактів, які переходять в інформацію, потім у знання і набувають кульмінації в істині. Більшість отриманих розвідувальних даних мають елемент переробки інформації. У воєнній сфері чітко виражена відмінність між неперевіреними даними будь-якого характеру, визначених як інформація, та інформацією, отриманою в результаті переробки даних. З огляду на це всі розвідувальні дані є інформацією, але не вся інформація, звісно, є розвідувальними даними.

У цьому контексті цікавим є виступ Річарда Девіса на слуханнях у комітеті сенату США з розвідки під час обговорення НРО 95-19 (національної розвідувальної оцінки): «Національна розвідувальна оцінка повинна виражати рівень упевненості в основних висновках з числовим показником — у відсотках або в інший спосіб». ЦРУ вимагає від своїх аналітиків точних формулювань рівня упевненості у їхніх висновках, оскільки особи, що приймають рішення, беруть за основу ці висновки, а тому розвідувальна оцінка (розвідувальні дані), в якій багато слів на зразок «можливо», принесе мало користі під час прийняття важливого рішення. «Національна розвідувальна оцінка має чітко визначати вихідні позиції тих, хто готує НРО, та їхні міркування. Досконалий аналіз повинен містити чіткі формулювання базових позицій з тим, щоб ті, хто приймає рішення, знали, на чому ґрунтується оцінка, і могли самі доходити висновків, якою мірою вихідні позиції правомірні, і яких заходів необхідно вжити, якщо в НРО допущено помилку. .НРО повинна передбачати й аналізувати «альтернативне майбутнє», тобто сценарії менш вірогідного (але не неймовірного) розвитку подій, які у разі їх реалізації драматично змінюють усю оцінку .» [1].

Специфіка діяльності розвідувальних служб

Розвідувальна служба є вузькоспеціалізованою урядовою структурою з пошуку та збору інформації, її мета — інформування керівництва держави. Вона необхідна, щоб уникати стратегічних несподіванок; для проведення довгострокового аналізу та прогнозування; підтримки державної політики; збереження таємної інформації разом з джерелами та засобами її отримання. Найширше поле діяльності розвідувальних служб характеризується поняттям «національна безпека».

Головним завданням розвідувальних служб було здобування інформації, яку неможливо отримати іншим, безпечнішим та дешевшим шляхом. Протягом ХХ століття методи і засоби збору інформації зазнали докорінних змін, зокрема, таких як: бюджетні обмеження, технологічні досягнення, завдяки яким спецслужби ефективніше захищають свої таємниці; необхідність обслуговувати ширше коло урядових осіб, оскільки велика кількість глобальних, міжнародних, економічних, соціальних і воєнних проблем, що постають перед державою, потребують переходу від стратегії попередження ризиків до стратегії управління ними.

Для того, щоб офіційні особи держави могли здійснювати планування і приймати відповідні рішення у сферах внутрішньої та зовнішньої політики, вони повинні бути добре поінформовані про ситуації у світі і їхній розвиток, про наявність викликів та загроз і можливі варіанти прийняття рішення. Детальне знання стратегічної ситуації, можливих сценаріїв її розвитку, виникнення загроз створюють передумови для визначення національних інтересів; розвитку необхідної політики національної безпеки; уточнення завдань силових структур і розвідувальних служб; розробки загальної стратегії та необхідного плану дій. Успішна реалізація рішень цілком залежатиме від якості наданої інформації, яку може забезпечити саме компетентна розвідувальна служба.