Сторінка
2

Розвідувальні служби в системі демократичного цивільного контролю

Нові небезпеки, пов’язані з прискоренням глобалізації та дестабілізації миру, збільшують кількість проблем національної безпеки та ускладнюють їх оцінку. Кризи й конфлікти стають важко прогнозованими. За переважання внутрішніх міжнаціональних чинників, національна безпека стає більш залежною від регіональної та світової стабільності і від підтримки дружніх держав. Оскільки географічна віддаленість не може гарантувати необхідну безпеку, то держави об’єднують свої зусилля в різні союзи та коаліції. Вони змушені дедалі більше зосереджувати діяльність розвідувальних служб і зовнішню політику на попередженні конфліктів, кризовому управлінні та реагуванні, підтриманні миру в союзі з усіма сторонами, які мають для цього можливості і волю.

Як показує історичний досвід, взаєморозуміння держав успішно складається, якщо вони мали спільні розвідувальні інтереси і концепції [2]. Здебільшого такі відносини мали взаємовигідний характер [3]. І навіть коли інтереси двох країн не в усьому збігаються, їхні розвідувальні служби часто надають послуги одна одній.

Урядові розвідувальні запити дедалі частіше стосуються питань глобального або міжнародного характеру, міжнародне співробітництво розвідувальних служб постійно розширюється, тому що не існує національних спецслужб, які могли б самостійно й ефективно працювати у будь-якому місці світу. Тож є особливі «місця», у яких можуть контактувати розвідувальні служби різних держав для виконання деяких специфічних завдань.

Серед найвідоміших європейських форумів — «TREVI Group», проведений уперше у 1975 р., він об’єднав разом міністрів юстиції і міністрів внутрішніх справ ЄС у боротьбі проти «тероризму, радикалізму, екстремізму та міжнародного насилля», «Третій Маастрихтський пакт» з питань еміграції та притулку, поліційного нагляду, звичаїв та співробітництва в галузі права, що замінив TREVI й санкціонував створення міжнародної європейської поліційної служби (Europol), яка діє з 1998 р. Ще одним місцем регулярних зустрічей є «Бернський клуб», що збирається з 1971 р. для консультацій з питань сучасної політики і який об’єднав 19 європейських держав. Третій форум — «Kilowatt Group» відкрито в 1977 р., у його складі 19 держав. Четвертий — «Конференція міністрів внутрішніх справ держав Західного Середземномор’я», що відбулася в 1982 р. в Римі з метою протистояння ісламському фундаменталізму й організованій злочинності і об’єднує 6 держав-учасниць. Ще одним місцем є «Le Groupe Informel Europeen de Cooperation dans le Domaine de la Lutte Contre Le Terrorisme» (GIECLCT), який об’єднав начальників антитерористичних служб держав ЄС, Швеції та Норвегії. Відома також «Cross-Channel Intelligence Conference», заснована в першій половині 1970-х років чотирма державами, що прилягають до протоки Ла-Манш. Окрім того, діє ще Спеціальний комітет НАТО, що об’єднує служби безпеки держав-учасниць. «Клубами» спецслужб, діяльність яких спрямована на обмеження зброї масового ураження в рамках Системи з контролю за ракетними технологіями (MTCR) є: Група поставок ядерних матеріалів, Австралійська група, Вассенарський союз та ін.

Нові невоєнні небезпеки та загрози, розширення міжнародного втручання й багатонаціональні дії з підтримки миру стимулюють швидке збільшення кількості запитів до спецслужб, які пов’язані з міжнародною безпекою. Це відкриває нові можливості для розширеного співробітництва у сфері безпеки і розвідки між спецслужбами зацікавлених держав. Миротворчі операції останнього часу показали надзвичайну важливість розвідувальної підтримки будь-якого міжнародного втручання. Відповідальні особи, зокрема й Генеральний секретар ООН, наголошували на необхідності в професійних спецслужбах. Наднаціональні організації, такі як ООН, ЄС і НАТО, покладаються у своїх діях на інформацію національних розвідувальних служб.

Невдачі воєнних операцій ООН — результат нерозуміння важливості розвідки. Тому ООН як міжнародна організація потребує посилення її можливостей в питаннях збору та аналізу інформації. Але провідні держави утримуються від розширення повноважень ООН у розвідувальній діяльності, побоюючись, що розвідувальна служба цієї організації стане досконалішою, ніж їх власна. Навіть така відома організація, як НАТО, досі не має розвідувальної структури. Розвідки держав — членів Альянсу роблять погоджені інформаційні внески з питань воєнних загроз та небезпек у відповідних регіонах, підтримуючи формальні і неформальні зв’язки між собою. Такий стан не відповідає сучасним вимогам політики міжнародної безпеки. Тому на Празькому саміті держав — членів НАТО в 2002 р. було досягнуто попередньої домовленості про створення відповідної розвідувальної структури, а в 2003 р. це підтвердили міністри оборони на неформальній зустрічі в Колорадо-Спрінгс. В січні 2006 року штаб Верховного головнокомандувача Об’єднаними збройними силами НАТО в Європі повідомив, що 2006 р. буде створено нову структуру — Об’єднаний розвідувальний центр (ОРЦ). Місцем дислокації ОРЦ обрано авіабазу британських ВПС Моулеворт. На цій базі з 1991 року функціонує розвідувально-аналітичний центр командування ЗС США в Європі зі штатом майже півтори тисячі спеціалістів-аналітиків з усіх видів збройних сил США та 700 цивільних експертів. Вони опрацьовують інформацію, здійснюють аналіз і надають розвідувальну інформацію майже з 80 держав Європи, Африки і Близького Сходу. ОРЦ НАТО працюватиме паралельно з американським центром на грунті розвинутої інфраструктури, зокрема й служб матеріально-технічного забезпечення.

Після закінчення «холодної» війни увага збройних сил і спецслужб зосереджується тепер на безпеці не лише своїх держав, а й інших народів. Міжнародні коаліційні сили, які проводять миротворчі операції, потребують повного набору засобів розвідувальної підтримки, як і у воєнних операціях. Концепції чітко дозованої сили, хірургічно точних ударів, малих жертв та руйнацій цілком залежать від спецслужб. Потреби в участі спецслужб у роботі із забезпечення міжнародної безпеки виходять за межі попередження конфліктів, управління та протидії кризам, миротворчих операцій, інформаційних завдань та встановлення миру. Діяльність спецслужб торкається глобальних проблем довготривалої безпеки, наприклад, боротьби з тероризмом. Серед цих проблем — обмеження зброї масового знищення та розповсюдження звичайних озброєнь; підтримка угод з контролю озброєнь та інших засобів створення довіри; міжнародні санкції; підтримка роботи правоохоронних структур у боротьбі з розповсюдженням наркотиків та іншими формами організованої злочинності; боротьба з порушеннями прав людини; допомога у разі природних або інших катастроф. Окрім того, є необхідність у міжнародному співробітництві із захисту нестійких національних інфраструктур та в протидії хакерам у глобальній комп’ютерній мережі.