Сторінка
1
Чолом тобі, громадо, Люд шановний, Нас почуття хвилюють Невимовні. Яке це щастя - Бачить в Україні Козацтво сильне, Вільне та єдине!
Народ без традицій не живе, а животіє. Коли втрачає свої - йому вбивають у голову чужі. Традиції - це панцир, який хоронить спільну від ворожих ударів.
Повернення до мови, віри, звичаїв, до ідеалів предків, їх моральних, релігійних, політичних, економічних та соціальних догм, вистражданих і викутих в огні змагань і переказаних прадідами внукам - це повернення є фундаментом нації.
Кожен народ світу має свою бойову культуру, традицію, як народи сходу, так і заходу. Кожна нація неодноразово проходила через випробування війною, перебування у стані "виживання". Саме у ті часи і формувались бойові культури, завдяки яким виховувався не просто добрий. А справжній воїн з чистою душею та щирим серцем, здатним у будь-яку мить стати на захист свого народу.
Українські бойові мистецтва існували з стародавніх часів. Візантійський хронік Лев Дракон (VI століття) у своїй праці "Хроніки" згадує: " Ті з волхів, які живуть у лісах, а не у містах володіють руками своїми і ногами з таким успіхом. Що можуть самотужки протистояти голими кінцівками мечам і списам десятків озброєних візантійських піхотинців".
Згадаймо, що говорив Святослав своєму війську перед боєм з візантійцями ? "Княже! Де твоя голова поляже - там і ми свої покладемо". Десять тисяч русичів перемогли стотисячне добряче вишколене візантійське військо. Такі бої були не винятками, а правилом. Руських воїнів тоді хотіли бачити у своїй армії володарі багатьох країн та імперій.
А, насамперед, козаки в усі часи вважались неперевершеними воїнами у світі.
Бойові мистецтва та традиції, як і вірування, до недавньої пори жорстоко заборонялись і переслідувались. Чому ? Бо вчили українця виживати в будь-яких екстремальних умовах і будь яких боях. Це означало, що людині не страшні були ні голодомори, війни, репресії. В народі традиції жили, передавалися з уст в уста від батька до сина, від діда до онука.
Традиційні національні українські мистецтва навчали не просто маханню кулаками та ногами, а, передусім, загартовували дух воїна. не дивно, що відверто пропагувати бойові мистецтва, вивчати їх і вдосконалювати, ентузіасти-подвижники змогли тільки після здобуття Україною Незалежності.
Що ж таке "Спас" ?
В усі часи в Україні були люди здатні на самопожертву заради народу. "Спас" - це світогляд козака, як охоронця, раде теля рідної землі. Це Звичай гордої непокори й бойового духу нашого народу. "спас" виховує покликання бути в одній команді, захищати свою свободу й мету.
Він прийшов до нас із глибини тисячоліть. Яскравим прикладом завзятого козака був кошовий Запорозької Січі Іван Сірко. Відомо, що він керував 52 боями й у жодному не знав поразки. А скільки ж на його рахунку було битв, у яких він брав участь як звичайний козак-рубака ? Нелічено! Його "шаблі не брали і кулі минали". Загинули сини й зяті, багато друзів полягло, а він вижив.
За часів Запорозької Січі кожен курінь, а їх було 36, мав на озброєнні стиль рукопашного бою, який чимось та відрізнявся від решти.
Але був у складі козацького війська один курінь - пластунський або, як зараз говорять. розвідницький. Саме там опановували мистецтво "Спасу". Цей вид бойового мистецтва дозволяв воїну одному виходити проти кількох ворогів, вести розвідницьку роботу, бути непомітним у стані супротивника, збирати інформацію про ворога.
З існуючих джерел відомо про існування у запорожців системи вишколу молодиків шляхом ігор та розваг, які природно зміцнювали тіло і дух юнака, плавно переходячи до вивчення боротьби та робот зі зброєю.
Цю бойову спадщину зберегли та передали для нас носії звичаю "Спас" Леонід Без клубний із Одеси та Анатолій Бондаренко з Донеччини. Переважно, завдяки їм, наприкінці минулого століття почався нестримний та бурхливий процес відродження національних бойових мистецтв.
Підхопив цю справу їх учень Олександр Притула з Запоріжжя, який разом із своїми побратимами створив першу в Україні Державну дитячо-юнацьку козацьку школу "Спас" в Запоріжжі. Як результат їх праці, це бойове мистецтво набуло розвитку у Києві (викладається у Києво-Могилянській академії), Дніпропетровську, Полтаві, Олександрії, Вільнянську, Гуляйполі, Дніпродзержинську.