Сторінка
4

Види і облік утримань із заробітної плати, порядок виплати заробітної плати на ПП”Ранок”

Створена в Україні законодавча база з питань оплати праці має ринкову спрямованість і покликана забезпечити:

1) роздержавлення тарифної системи, всього процесу організації та регулювання оплати праці, переведення його від принципів державно-централізованих методів на систему колективних переговорів з одночасним введенням, поряд з економічними механізмами, певної частини адміністративно-державного регулювання оплати праці методами, що притаманні державам з розвинутою економікою;

2) систему диференціації оплати праці, що включає:

- міжгалузеву диференціацію мінімальної заробітної плати;

- кваліфікаційну диференціацію тарифних ставок (окладів) робітників та посадових окладів керівників, фахівців і службовців;

- міжпрофесійну (міжпосадову) диференціацію оплати праці;

- диференціацію доплати за умови праці;

3) становлення такої системи господарювання, коли регулятором розмірів заробітної плати виступає зароблені колективом підприємства кошти на оплату праці. Основним джерелом коштів на оплату праці всіх госпрозрахункових підприємств і організацій повинен бути доход, одержаний в результаті їх господарської діяльності;

4) зближення економічних умов оплати праці найманих працівників на підприємствах різних видів, форм власності та господарювання.

При організації трудових відносин на підприємстві необхідно виходити з того, що основні права й обов’язки щодо організації оплати праці передано державою підприємствам. Отже, організація, нормування, оплата і стимулювання ефективної праці повинні бути у центрі всієї економічної роботи. В нинішніх, все ще важких економічних умовах раціонально організована праця та її оплата на нових, демократичних засадах дозволить створити додаткові джерела для заохочення вищих показників, збільшити доходи працівників і залучити широкі їх верстви до активного пошуку ефективних рішень в організації праці та виробництва.

Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р., забезпечує права і свободи громадян України на задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Останнє видання Кодексу (за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 листопада 1997 р.) має назву “Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами” (К., Юрінком Інтер, 1998) з окремим додатком - Закон України “Про внесення змін про працю України” від 18 вересня 1998 р. № 117-XIV, який не був врахований в основному тексті. Додаткові зміни до Кодексу внесені Законом України “Про внесення змін до Кодексу законів про працю України” від 24 червня 1999 р. № 1356-XIV.

Це видання містить найбільш повне систематизоване зібрання законодавчих актів про працю, що зумовило включення до нього, крім Кодексу законів про працю України, близько 250 додаткових нормативно-правових актів, а саме: законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, великої кількості нормативних актів міністерств і відомств.

У редакції Кодексу враховано, що з часу отримання Україною незалежності більш як на дві третини оновлені та змінені підзаконні нормативні акти, а Верховий Суд України прийняв ряд важливих постанов і узагальнив судову практику з розгляду трудових спорів. Врахована також особливість законодавства про працю України, яка полягає в тому, що до цього часу застосовується нормативні акти колишнього Союзу РСР, якщо вони не суперечать Конституції та законом України. Правовою підставою для застосування союзного законодавства є постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР”.

Закони СРСР, постанови Ради Міністрів СРСР, нормативні акти міністерств і відомств колишнього Союзу РСР в цій курсовій як і в Кодексі законів про працю України подаються мовою оригіналу.

Основні положення з питань зайнятості, оплати праці, гарантій і компенсацій, трудової дисципліни, охорони праці, праці жінок і молоді, трудових спорів та трудового колективу наведені в Кодексі законів про працю України.

Окремі питання соціального захисту громадян, передбачені Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Трудові відносини з тимчасовими працівниками регулюються Указом Президії Верховної Ради СРСР “Про умови праці тимчасових робітників та службовців”.

Трудові відносини з працівниками, зайнятими на сезонних роботах, регулюються Указом Президії Верховної Ради СРСР “Про умови праці робітників та службовців, зайнятих на сезонних роботах”.

Список сезонних робіт і сезонних галузей затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1997 р. № 278.

Умови роботи за сумісництвом регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 245 “Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій” (ЗП України, 1993, № 9, ст. 184) і Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Мінпраці, Мінюсту і Мінфіну України від 28 червня 1993 р. № 43 (Людина і праця: Інформ бюл. Мінпраці України, 1993, № 8).

Питання про відпустки регулюються Конституцією України, Законом України від 15 листопада 1996 р. “Про відпустки” (ВВР, 1997, № 2, ст. 4), Кодексом законів про працю України, Законом України “Про внесення змін, що стосуються відпусток, до Кодексу законів про працю України ”, іншими законами та нормативно-правовими актами України.