Сторінка
1

Концепції спільного простору ПДВ

Сучасні економічні системи надто чутливі до споживання, тому найактуальнішим економічним завданням сьогодні можна назвати стимулювання попиту. Про обсяги споживання об'єктивно свідчать обсяги торгівлі - як внутрішньої, так і зовнішньої. З урахуванням цієї обставини авторами пропонується спосіб стимулювання виробництва і торгівлі через зміни в адмініструванні податку на додану вартість.

В історії економічних відносин податок на додану вартість - порівняно новий вид податку. Виник ПДВ у Франції в 1954 р. і в наш час стягується майже в 80-ти країнах, серед яких практично всі промислово розвинені, оскільки його наявність є обов'язковою умовою для вступу в ЄС нових членів. Основою ПДВ була ідея розвитку методики впровадження та застосування податку з обігу, який пройшов у три етапи. Першим етапом, у 1937 р., був перехід від податку з обігу до єдиного податку на виробництво. Другим, у 1948 р., було створення системи розмежованих платежів, у відповідності до якої кожний виробник сплачував податок від загальної суми своїх продаж окрім податку в складі ціни куплених комплектуючих, з різницею в один місяць. Третій етап - впровадження у податкову практику в 1954 р. податку на додану вартість замість єдиного податку на виробництво. Але його і до нашого часу не існує в таких країнах, як Австрія, Швейцарія, США. В незалежній Україні та Росії ПДВ був проваджений у 1992 р. Винаходження податку на додану вартість належить французькому фінансисту Морісу Лоре. Він розробив схему дії ПДВ та довів його переваги перед податком з обігу, що полягали в ліквідації каскадного ефекту при справлянні останнього. Але протягом понад десяти років ПДВ застосовувався в експериментальному локальному варіанті у незалежній від Франції африканській країні Кот-д'Івуар. У Франції податок на додану вартість у тому вигляді, який він має сьогодні, був впроваджений 1 січня 1968 р. Законом П'ятої Республіки № 66-10. Метою такого нововведення було об' єднання, спрощення та узагальнення порядку справляння податку на додану вартість з метою зробити єдиний сучасний податок на виробничі витрати. В 70-ті роки поширення ПДВ стало загальноєвропейським завдяки прийнятій 17 травня 1977 р. спеціальній директиві ЄЕС про уніфікацію правових норм, що регулюють справляння податку на додану вартість в країнах-членах Співтовариства, де ПДВ встановлювався як основний непрямий податок з обов'язковим впровадженням всіма членами ЄЕС до 1982 р. [1].

Податок на додану вартість - це загальнодержавний податок, справляння якого в Україні здійснюється за нормами, встановленими Законом України від 03 квітня 1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (відповідно до статті 14 Закону України від 26 червня 1991 р. № 1251-ХІІ «Про систему оподаткування») [2], а в Росії регулюється Законом «О налоге на добавленную стоимость» від 06 грудня 1991 р. № 1992-1 [3]. Відповідно до чинного законодавства податок на додану вартість є податком на споживання товарів (послуг) на митній території України, і платником його виступає кожний суб' єкт (юридична чи фізична особа), який є споживачем цих товарів (послуг) незалежно від факту походження товарів. Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість (для всіх категорій платників) є єдиним. Виняток становлять комісійна торгівля та спеціальні режими оподаткування. Чинні на сьогодні норми Закону України «Про податок на додану вартість» передбачають, що сума податку на додану вартість додається до ціни товарів (послуг). І тому платники, суб' єкти господарювання, здійснюючи продаж товарів (послуг), зобов'язані справити зі споживачів таких товарів (послуг) податок на додану вартість у складі їхньої вартості та внести суму податку до бюджету. Покупці, які купують товари та споживають послуги (незалежно від того, є вони суб'єктами підприємницької діяльності чи ні), здійснюють компенсацію вартості таких товарів і послуг продавцям за цінами разом із податком на додану вартість.

Метою введення ПДВ у Франції та, надалі, і в країнах Європи було стимулювання експорту та обмеження імпорту. В Україні ж ПДВ перетворився на звичайний податок з обігу для кінцевих споживачів і податок на інвестиції за величезною ставкою 20%. У Франції ПДВ забезпечує 45% всіх податкових надходжень. Він стягується методом часткових платежів. Існують 4 види ставок:

- 18,6% - нормальна ставка на всі види товарів і послуг;

- 33,33 - гранична ставка на предмети розкоші, машини, алкоголь, тютюн;

- 7% - скорочена ставка на товари культурного побуту (книги та ін.);

- 5,5% - на товари й послуги першої необхідності (харчування, за винятком алкоголю й шоколаду; медикаменти, житло, транспорт).

В останні роки спостерігається тенденція до зниження ставок і переходу до двох ставок - 18,6% і 5,5% [1].

Податок на додану вартість, який сплачується українськими підприємствами, не підкріплює їх фінансову стійкість, не робить пріоритетним розвиток міжнародних економічних відносин через те, що сума податку обчислюється непрямим методом від' ємності, а процедура відшкодування занадто розтягнута в часі. Такий метод передбачає розрахунок суми ПДВ за наступною формулою: R*O - R*I = VAT, де R - ставка податку, О -надходження за продану продукцію, I - витрати на виробництво, VAT - сума ПДВ. Він дозволяє застосувати ставку податку безпосередньо під час комерційної операції, дає можливість використовувати диференційовану ставку податку та передбачає наявність документально зафіксованої суми податку: в Україні це податкова накладна, в Росії - рахунок-фактура. Наявність таких обов'язкових документів могла б значно спростити процес повернення оборотних коштів на рахунки платників податків, але практично цього немає. Так, платник податку, який здійснює операції з вивезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України (експорт) і подає розрахунок експортного відшкодування за наслідками податкового місяця, має право на отримання експортного відшкодування протягом 30 календарних днів з дня подання такого розрахунку. Якщо за результатами звітного періоду різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду має від'ємне значення, то така сума підлягає (як надміру сплачена) відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України. Підставою для отримання відшкодування є дані виключно податкової декларації за звітний період. Термін, протягом якого належна платнику сума податку на додану вартість підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлюється в залежності від виду операцій, які здійснюються платником у звітному періоді. З операцій, що оподатковуються за повною ставкою, сума належного платнику відшкодування (після погашення податкової заборгованості минулих звітних періодів) зараховується до зменшення податкових зобов'язань платника податку протягом трьох наступних звітних періодів. Залишок непогашеної суми підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України протягом місяця, що настає після подання декларації за третій звітний період після виникнення від'ємного значення податку. Відшкодування податку на додану вартість з бюджету здійснюється органами Державного казначейства України за висновками податкових органів або за рішенням суду. На підставі висновків про відшкодування податку на додану вартість органи Державного казначейства України протягом п'яти днів своїми платіжними дорученнями перераховують кошти з рахунку обліку доходів державного бюджету на рахунок, указаний у висновку чи рішенні суду [2].