Сторінка
1

Охорона здоров’я та працездатності жінок на виробництві

ПЛАН

ВСТУП

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

НА ВИРОБНИЦТВІ

1.1. Поняття охорони здоров'я на виробництві та її правове забезпечення

1.2. Гарантії прав працівників на охорону здоров'я на виробництві

2. ГОЛОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я ТА ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ЖІНОК НА ВИРОБНИЦТВІ

2.1. Правове забезпечення охорони здоров’я та працездатності жінок на виробництві

2.2. Організація охорони здоров'я та працездатності жінок на підприємстві

2.3. Спеціальні правила охорони здоров'я та працездатності на важких, небезпечних та шкідливих роботах

3. РОЗСЛІДУВАННЯ ТА ОБЛІК НЕЩАСНИХ ВИПАДКІВ, ПРОФЕСІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ТА АВАРІЙ, ПОВ'ЯЗАНИХ З ВИРОБНИЦТВОМ

4. ЗАГАЛЬНООБОВ'ЯЗКОВЕ ДЕРЖАВНЕ СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ ВІД НЕЩАСНИХ ВИПАДКІВ ТА ПРОФЕСІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність обраної теми пояснюється тим, що Згідно зі ст. 24 Конституції України жінки мають рівні з чоловіками права і свободи. Рівноправність жінок у сфері трудових відносин забезпечується наданням їм рівних з чо­ловіками можливостей у професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці та здоров'я жінок; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

З метою фактичного забезпечення рівноправності, з урахуванням особливостей жіночого організму, трудовим законодавством передбачено спеціальні правила охорони праці жінок, пільги і додаткові гарантії їх трудових прав.

Конституція України до числа соціальних прав включає право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, належні, безпечні й здорові умо­ви праці.

Оскільки в Україні розвиваються ринкові умови, то, відповідно, все більше виникає форм власності, в яких не завжди дотримуються основних нормативно-правових актів щодо охорони праці, особливо жінок. Тому вкрай важливим є вивчення і відпрацювання правової охорони здоров’я та працездатності жінок на виробництві. Бо жінки – це наші майбутні покоління, а якщо здоров’я жінок буде підірване важкою працею, все це негативно відіб’ється на загальному генофонді нації.

В даній роботі планую дослідити загальні положення правової охорони здоров’я на виробництві, головні положення охорони здоров’я та працездатності жінок на виробництві, розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, пов’язаних з виробництвом.

Під час написання роботи були використані різноманітні нормативно-правові акти, спеціалізована література тощо.

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

НА ВИРОБНИЦТВІ

1.1. Поняття охорони здоров'я на виробництві та її правове забезпечення

Конституція України до числа соціальних прав включає право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, належні, безпечні й здорові умо­ви праці[1]. Відповідно до ст.12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права кожна людина має право на медичну допомогу та медичний догляд у разі хвороби. Серед основних трудових прав працівників ст. 2 Кодексу законів про працю України вказує на право на здо­рові та безпечні умови праці. Ст. 6 Основ законодавства Украї­ни про охорону здоров'я закріплює право на охорону здо­ров'я, що передбачає серед інших право на безпечні й здо­рові умови праці[2].

Державні, громадські або інші органи, підприємства, уста­нови, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяль­ності, не завдавати шкоди здоров'ю населення й окремих осіб[3]. Зазначаючи необхідність створення безпечних і здоро­вих умов праці в процесі трудової діяльності працівників, наукова та навчальна література з трудового права завжди користувалася терміном "охорона праці". При цьому термін "охорона праці" вживається в двох значеннях: широкому й вузькому. Як вказує B.I. Прокопенко, в широкому розумінні до поняття "охорона праці" відносяться "ті гарантії для пра­цівників, що передбачають усі норми трудового законодав­ства"[4]. У широкому зна­ченні під охороною праці розуміється сукупність правових норм, що охоплюють увесь комплекс питань застосування праці й приналежних до різних інститутів трудового права (трудового договору, робочого часу і часу відпочинку та ін.). До них належать норми, які забороняють необгрунтовану відмову в прийнятті на роботу, обмежують переведення та звільнення працівників, встановлюють граничну тривалість робочого часу, регламентують час відпочинку, та багато інших, спрямованих на створення сприятливих загальних умов тру­дової діяльності. Л.О. Сироватська під охороною праці у широкому значенні розуміє все трудове право, оскільки всі його нор­ми спрямовані на захист інтересів усіх працюючих[5]. У цьому значенні, на нашу думку, і повинен застосовуватися термін "охорона праці" як визначення заходів, спрямованих на охорону права особи на працю.

Терміном "охорона праці" у вузькому розумінні завжди визначалося створення для працівників здорових та безпеч­них умов праці[6]. Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. в ст. 1 так визначає охорону праці: "Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі роботи". Виходячи зі змісту закону та інших зазначених вище нормативно-правових актів, більш доцільно, на нашу думку, замість терміна "охорона праці" у вузькому розумінні вживати термін "охорона здоров'я працівників на вироб­ництві", оскільки фактично метою таких заходів є саме охо­рона здоров'я працівника, збереження його працездатності на виробництві під час виконання трудових обов'язків.

Останнім часом вимоги з охорони здоров'я часто не дотримуються підприємствами різних організаційно-правових форм, які використовують працю найманих працівників. Чимало керівників підприємств безвідповідально ставлять­ся до обов'язків щодо створення здорових і безпечних умов праці, часто розглядають ці питання як другорядні. Лише за два місяці 1999 p. інспектори Держнаглядохоронпраці вияви­ли понад 340 тис. порушень правил безпечного ведення робіт. Через наявну загрозу життю заборонялася робота понад 17 тисяч підприємств та об'єктів[7].