Сторінка
2

Охорона здоров’я та працездатності жінок на виробництві

Такий стан охорони здоров'я на виробництві пояснюєть­ся передусім важким економічним становищем держави, а також іншими об'єктивними і суб'єктивними причинами, які полягають у зносі основних виробничих фондів, у тому, що немає зацікавленості власників у поліпшенні умов і без­пеки праці, в некомпетентності більшості персоналу в пи­таннях охорони здоров'я, в низькій трудовій і технологічній дисципліні, в недостатній ролі органів нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю й охорону здоров'я у процесі праці. В умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, працює понад 3,4 млн чоловік. Забез­печеність працюючих засобами індивідуального захисту не перевищує 40—50%. Щорічні виплати на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю працюючих, сягають 400 млн грн. Особливу тривогу викликає зростання кількості аварій з груповими нещасними випадками. Під час аварій у 1998 p. було травмовано 712 працівників, з-поміж яких 279 — смертельно.

В Основних напрямах соціальної політики на 2002 — 2006 роки йдеться про необхідність реформування системи охо­рони праці, основною метою якої є істотне зниження рівня виробничого травматизму і професійних захворювань, змен­шення чинників шкідливого впливу на організм працюючих і вивільнення працівників з шкідливих і важких умов праці. Хоча у Основних напрямах і вживається традиційний термін "охорона праці", але по суті мова йде про охорону здоров'я та працездатності працівників.

Для цього передбачається: завершити формування сис­теми управління охороною праці на регіональному і вироб­ничому рівнях для підприємств, установ, організацій усіх форм власності, видів діяльності; здійснити перегляд законодав­чих і нормативних актів з питань охорони праці з урахуван­ням вимог нормативних актів Європейського Союзу; прийняти законодавчі акти про об'єкти підвищеної небезпеки і про безпеку промислової продукції; перейти до територі-ально-галузевого принципу здійснення державного нагляду за охороною здоров'я в процесі праці; забезпечити стабіль­не фінансування заходів щодо питань охорони здоров'я тощо. На жаль, деякі з цих заходів так і залишаються на папері.

Найважливіші норми щодо охорони здоров'я працівників на виробництві закріплені в Законі України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 p. (Відомості Верховної Ради Украї­ни. - 1992. - №49. - Ст. 668), у трьох главах КЗпП (глава XI "Охорона праці", глава XII "Праця жінок", глава XIII "Праця молоді"), а також у підзаконних актах — положеннях, пра­вилах, інструкціях, актах соціального партнерства, локаль­них нормативно-правових актах.

1.2. Гарантії прав працівників на охорону здоров'я на виробництві

Права громадян, у тому числі працівників, закріплені у відповідних нормативно-правових актах, може бути реалізо­вано тільки за умови, якщо в нормативному порядку будуть встановлені для цього необхідні гарантії.

Закон України "Про охорону праці" передбачає цілий ряд гарантій прав громадян на охорону праці як при укла­денні трудового договору, так і під час роботи на підприємстві.

Чинне законодавство передбачає систему гарантій щодо охорони здоров'я працівників на виробництві. Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні й здорові умови праці. Використання праці жінок і непов­нолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забо­роняється.

Основи законодавства України про охорону здоров'я розглядають охорону здоров'я як загальний обов'язок усіх підприємств, установ, організацій, посадових осіб та грома­дян, які зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності (ст. 5 Основ). З метою забезпе­чення сприятливих для здоров'я умов праці, високого рівня працездатності встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов'язаних з діяльністю людей. Власники і керівники підприємств, уста­нов і організацій зобов'язані забезпечити виконання техні­ки безпеки, виробничої санітарії, інших вимог охорони праці, не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей (ст. 28 Основ). При укладенні трудового договору громадянин по­винен бути проінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих чинників, про можливі наслідки їх впливу на здоров'я і про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах. Забороняється укла­дення трудового договору з громадянином, якому згідно з медичним висновком протипоказана запропонована робота за станом здоров'я.

Однією з гарантій є й те, що згідно зі ст. 153 КЗпП пра­цівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для оточуючих його людей і навколишнього середовища. Факт наявності такої ситуації підтверджується фахівцями з охорони праці підприємства за участю пред­ставника профспілки й уповноваженого трудового колекти­ву, а за період простою з цих причин не з вини працівника за ним зберігається середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за влас­ним бажанням, якщо власник не виконує законодавство про охорону праці, умови колективного договору з цих питань. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна допо­мога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менш 3-місячного заробітку[8].

На час припинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або обладнання органом дер­жавного нагляду або службою охорони праці працівникам гарантується збереження місця роботи.

Працівникам, зайнятим на роботах з важкими і шкідли­вими умовами праці, надається право на додаткові пільги і компенсації. Вони безкоштовно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці в підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються у перед­баченому законодавством порядку. Власник також може за свої кошти додатково встановлювати працівникам за ко­лективним договором (угодою, трудовим договором) пільги і компенсації, не передбачені чинним законодавством.