Сторінка
5
Будівництво цього храму, як і багатьох інших, розпочинали з копання каналів, які підводили якнайближче до майбутньої споруди. Це заощаджувало витрати на транспортування каміння. Всі єгипетські храми розташовані неподалік од Нілу, отже довжина каналів не перевищувала 0,5 – 1 км.
На протилежному Карнаку й Луксору – західному (лівому) березі Нілу фараони будували свої поминальні храми. Серед них помітно вирізняється храм Рамсеса II – великого завойовника й невтомного будівничого храмів. Цей храм, так званий Рамесеум, спорудив зодчий Пенра. Комплекс має складну планувальну структуру, обумовлену поховальним ритуалом. До ансамблю будівель, крім храму з кількома дворами, колонними залами і святилищем, були включені також церемоніальний палац і приміщення скарбниць. Споруди заупокійного храму Рамсеса ІІ пишно оздоблені скульптурою та рельєфними розписами. Фасад церемоніального палацу мав вигляд портика з подвійною колонадою. З масиву прямокутних у плані колон виростали велетні в царському вбранні (рис.2.38). Це так звані осірічні стовпи (від Осіріса – єгипетського бога води й рослин). Властивий єгипетському мистецтву синтез архітектури й скульптури переростає тут у повне підпорядкування скульптури архітектурі. Колонади оточували і широкі двори храму, об’єднуючи їх у цілісну, ритмічно побудовану художню композицію.
Поєднання в комплексі Рамесеум заупокійного храму і церемоніального палацу було першим з аналогічних рішень у давньоєгипетській архітектурі другої половини Нового царства.
В офіційних рельєфах палаців і храмів цієї доби художники трактували образ фараона як підкорювача інших народів, очільника найсильнішої в світі держави, як вдалого мисливця. Тому сцени полювання стали улюбленими сюжетами в рельєфах і настінних розписах Єгипту цього періоду.
Завершення Великого гіпостильного залу храму Амона в Карнаку теж відбулося за часів Рамсеса II. Цей зал своїми розмірами лише дещо менший сучасного стадіону – 52x103 м (рис.2.39). Сюди глядач проходив із залитого сонячним світлом двору і тут блиск сонця поступався місцем сутіні. Промені світла, що пробивалися крізь кам'яні грати, освітлювали верхи колон з капітелями, що імітували розпуклі квітки лотоса. У темній зниженій частині залу капітелі мали форму пуп'янків. Середні колони-велетні мали діаметр 3,5, а висоту – 20,4 м; величезні розміри й тісна розстановка колон посилювали враження безмірної важкості. Враження доповнювалося кольоровим вирішенням залу. Велика кількість різнобарвних рельєфів на стовбурах колон збагачувала інтер'єр. Над цим скам'янілим гаєм нависало намальоване на кам'яних плитах стелі блакитне небо з золотими зірками й ширяючими змієголовими шуліками. Люди відчували себе пригніченими кам'яними масами потойбічного світу, що наступали на них.
Художні образи Стародавнього Єгипту тісно пов'язані з релігійними уявленнями і повинні були прищеплювати прочанам ідею сили державної влади й вічності існуючих суспільних відносин.
Щодо термінів будівництва подібних будівель, то воно часто продовжувалося декілька століть. Єгипетський храм ніколи не був цілком завершеним цілим. Кожний з наступних фараонів перебудовував двори й зали, зводив перед ними нові пілони і т.д. Щодо техніки будівництва, то відомо, що між кам'яними колонами зводили тимчасові стіни з цегли; вони знімали навантаження з колон під час піднімання й укладання блоків та плит перекриття.
Не зважаючи на часом дещо надлюдські масштаби будівель, монументальна архітектура Єгипту зберегла пафос людської праці і зробила великий внесок у будівельну культуру.
Розвиток храмових будівель поступово спричинився до певного стилю колон, що зберігався впродовж багатьох століть (рис. 2.40). Кам'яна колона єгипетського стилю має багато спільного зі своїми далекими попередниками – первісними дерев'яними підпорами, які підтримували перекриття звичайних житлових будівель. Колони, як і стовбури дерев, звужуються догори. Щоби горішні кінцівки дерев'яних стовпів не висковзнули з-під балки, їх закріплюють у гніздах товстих оцупків дерев'яних дощок, щільно прибитих до балок.У кам'яних колон це прямокутні абаки над капітелями. Аби стовп не вдавлювався у м'який грунт, його вставляли в обтесаний камінь – прообраз бази колони. Капітелі колон були дуже різноманітні (рис. 2.27) та ще й пофарбовані у відповідний колір (наприклад, пальмоподібні – у зелений). Стовбури колон барвисто розмальовували фігурами та ієрогліфами. Пропорції колон були відносно важкі: висота колони здебільшого дорівнює 4 – 6 діаметрам. Проміжки між колонами були вузькими (1 – 1,5 діаметра колони). Над входами в приміщення часто розміщували емблематичне зображення сонця у вигляді диска, оздобленого символічним орнаментом, що складався зі змій – знаку царської гідності, та великих розпростертих крил.
Наведемо цікаве тлумачення цієї емблеми в романі польського письменника Б.Пруса «Фараон»:
« .На завісі була вигаптувана золотом крилата куля з двома зміями.
Ти, що увійшов сюди, – мовив жрець, – чи знаєш ти, що означає цей знак на завісі?
– Куля, – відповів прибулий, – це образ світу, в якому ми живемо, а крила показують, що цей світ кружляє в просторі, наче орел
А змії? – спитав жрець.– Дві змії нагадують мудрецеві, що той, хто зрадить велику таємницю, мусить умерти подвійно – тілом і душею».
Таке зображення було майже державним гербом й зустрічається над входами раз у раз. На рис.2.41 вміщені також орнаменти рослинного походження у вигляді шулік із розпростертими крилами, змій та священного жука-скарабея – втілення сонця.
В період Нового царства будують також скельні храми. Фасад великого храму Рамсеса IІ (рис. 2.42 та 2.43) на березі Нілу був спрямований на схід. Перші промені сонця на своєму сході заливали всю анфіладу підземних залів храму й проникали до самого святилища. Храм починався могутньою поверхнею пілоноподібного схилу, перед яким сидять чотири витесані у моноліті скелі 20-метрові скульптури фараона. В центрі пілона – вхід, що веде до храму з класичною схемою планування, яка повторює планування храмів Нового царства на поверхні землі: зал з двома рядами осірічних стовпів заступає двір, далі йдуть гіпостильний зал та святилище.
Завантажити реферат