Сторінка
1
Найдавніший Єгипет розташовувався у дельті ріки Нілу та в її вузькій долині, що простягнулася на тисячі кілометрів з півночі на південь (рис.2.1). У незапам'ятні часи ці місця являли собою непролазні болота, що кишіли зміями, крокодилами, москітами. Тільки наполеглива праця сотень поколінь єгиптян перетворила ці болота на квітучий оазис, для чого довелося побудувати греблі, канали, водосховища, найскладніші комплекси іригаційних споруд.
Усе це було можливо тільки в умовах єдиної централізованої держави. Така держава виникла у дельті Нілу близько Ш тисячоліття до н.е., після тривалої й упертої боротьби між дрібними об'єднаннями, у процесі їх поступового злиття.
В історії архітектури Стародавнього Єгипту найважливішими періодами є період Стародавнього царства (близько 2800 – 2400 рр. до н.е.), Середнього царства (кінець Ш тисячоліття – XVII ст. до н.е.) і Нового царства (XVI – XI ст.ст. до н.е.). Між цими періодами були часи, коли Єгипет розпадався на окремі державні утворення – номи, чи в ньому панували іноземні завойовники (гіксоси, перси та ін.). Такі часи не були сприятливими для розвитку будівництва і від них не залишилося визначних пам'яток.
Стародавній Єгипет був рабовласницькою державою. В основі його соціальної ієрархічної піраміди знаходилися раби, над ними – селяни та ремісники, вище – воїни та купці, далі – численна каста чиновників, а над нею – вищі сановники. Великий вплив і могутність мали жерці, котрі завжди вели боротьбу за владу з царями Єгипту – фараонами. Фараон – вершина ієрархічної скали. Його вважали намісником бога, його влада була безмежною й обґрунтовувалася релігією, в котрій особливе місце займала віра у потойбічне життя. З нею пов'язаний звичай бальзамувати тіло померлого фараона та поміщати у гробниці символи страв, статуї та предмети розкоші, а стіни оздоблювати художніми розписами та ієрогліфічними текстами, що розповідали про земне життя фараона.
Поширеними будівельними матеріалами в Єгипті були очерет, мул, глина, каміння. Дерево, хоч і не було таким рідкісним, як тепер, вважалося дорогим і трудомістким в обробці. Каміння ж добували безліч різновидів: м'який вапняк, міцний пісковик, твердий граніт та ін.
Першими житловими будівлями стали куполоподібні або прямокутні хатини з очерету на дерев'яному каркасі (рис.2.2). Інколи їх обмазували глиною або мулом. Пізніше з'являються прямокутні житла, збудовані з цегли-сирцю (рис.2.3). Найбільш просторе приміщення дому містилося всередині й було оточене меншими покоями. Воно було ширше й вище решти і мало вгорі прорізи для світла. Балки стелі спиралися на стіни і на вертикальні дерев'яні стояки-колони.
Будівлі були невисокі, зазвичай одно- або двоповерхові. Стіни домів з цегли-сирцю робили товстими. Широкі внизу, вони дещо звужувалися вгорі для зменшення навантаження на одиницю виміру площі фундаментів. Для зміцнення наріжників та верхньої грані стіни у кладку вводилися дерев'яні балки. Дерев'яними жердинами обрамляли вікна та двері. Стеля укладалася з балок, що прилягали одна до одної. Зверху вона обмазувалася глиною в суміші з солом'яною січкою. Єгипетські будівельники вміли виводити й цегляні склепіння невеликих прогонів, але використовувалися вони тільки у допоміжних приміщеннях, переважно підземних, як-от комори, льохи, камери гробниць. Архітектурного значення склепіння в Єгипті не мали. Пекуче сонце примушувало обмежувати кількість вікон та їх розміри. В рядових будівлях влаштовували тільки двері. В домах, конструктивно виконаних подібним чином, жив не тільки простий люд, але й вищі суспільні верстви населення. Різниця була тільки в більшій кількості приміщень і в більш ретельному виконанні будівельних робіт, а також у кольоровій різноманітності фасадів та вишуканому оздобленні внутрішніх стін. Перед домом інколи заводили садок, за ним містилися господарчі будівлі. Як правило, композиція була осьовою.
Цивільні будівлі єгиптян, які зводились із нетривких матеріалів, до нас не дійшли, і ми робимо висновки про них по моделях, малюнках, залишках підвалин, які збереглися. Саркофаги, в яких були поховані тіла володарів Єгипту, також часто повторювали форму багатих житлових будинків (рис. 2.4).
З довговічного матеріалу (каміння) будували гробниці – вічні оселі земних володарів, а також
храми – житла богів. Свій родовід одні й другі ведуть від осель звичайних смертних
Перші монументальні гробниці єгипетської знаті, які дійшли до нас, побудовані у період, що передував Стародавньому царству (рис.2.5). В їх підземній частині містився саркофаг з мумією померлого, а надбудова для поминальних обрядів мала форму примітивної хатини. Відповідно до традиції, яка склалася протягом багатьох віків, стіни з каменю мурували так само, як із мулу або глини: внизу більш товстими. Нахил зовнішньої поверхні стіни стає характерною рисою єгипетської монументальної архітектури, їх наріжники й верхні грані робили з камінців, що мали форму вузеньких валиків, подібно до частково вліплених у стіни жердин. Ціле завершував ввігнутий карниз, що нагадував горизонтальну дошку, підліплену глиною. Це так званий єгипетський карниз (див. деталь на рис.2.5). Пізніші мешканці Єгипту – араби – називали ці гробниці «мастаба» (ослін). Гробниці ж фараонів робили значно більшими, ніж інші, чим наочно підкреслювалася абсолютна зверхність фараона як представника Бога на землі.
В епоху Стародавнього царства завдяки успішним загарбницьким походам держава набула рис централізованої деспотії. Фараони зосередили у своїх руках величезні багатства та ресурси. Символом цієї централізації виявилися гігантські піраміди, які утверджували велич обожнюваної царської влади. Гробниця фараона Джосера в Саккара виглядає так, немов би шість мастаба, які послідовно зменшуються, поставлені одна на одну (рис.2.6). Вона збудована з невеликих кам'яних блоків на прямокутній основі і має висоту близько 60 м. Джосерова піраміда є домінантою цілого комплексу споруд, до якого належать, зокрема, вхідна зала з колонадою, ритуальний двір для святкування тридцятиріччя правління царя, Північний і Південний палаци, поминальний храм. Прямокутник комплексу (545x278 м) оточує захисний мур висотою 10 м. Збудував цей комплекс зодчий Імхотеп.
Завантажити реферат