Сторінка
4
Єгиптяни уявляли собі архітектуру в органічній єдності зі скульптурою та живописом. Це властиво всім давнім народам. Статуї перед пілонами храмів (рис.2.25), а також статуї сфінксів за своїми розмірами наближалися до самих споруд. Пілони, що правили за фасади давньоєгипетських храмів, були прикрашені ієрогліфами й рельєфами.Мури й стіни, колони й стелі єгипетських будов оздоблювалися яскравими розписами, врізаними й опуклими рельєфами та ієрогліфами (рис.2.26).Колони доби Новою царства переважно мають дещо циліндричну форму – вони трохи звужувалися вгорі, здіймаючись із пласких основ, схожих на кам'яні диски. Колони головним чином продовжують відтворювати рослинні форми, їх тіла нагадують стовбури дерев, жмутки лотоса, а бази символізують землю (рис.2.27). Капітелі колон різноманітні і зазвичай теж рослинного походження: вони нагадують пальмове листя, розкриті й закриті квіти лотоса або папірусу. Порівняно пізно, як виняток, з’являються капітелі з людськими жіночими обличчями, що звернені у чотири сторони світу.
Вже в Пізній період (664 – 332 рр. до н.е.) з’являються подвійні капітелі, де над частиною у вигляді чаші височить блок із жіночими обличчями (див. також рис. 2.29).
Стелі, які водночас виконували функції даху, укладали на кам'яні балки (рис.2.28). Балка з каменю погано працює на вигін, внаслідок чого прогони між опорами були маленькими,
через що приміщення у храмах, як і в житлових будинках та палацах, були вузькими. Стеля
колонних залів підтримувалася тесаними кам'яними стояками-колонами. Вони були товсті, щільно поставлені й тому простір залу не можна було охопити одним поглядом. Денне світло потрапляло в менші приміщення тільки крізь відчинені двері або дуже маленькі віконця.
Великим залам такого освітлення часто було недостатньо. Щоби поліпшити справу, середні два або чотири ряди колон робили на декілька метрів вище решти. У такий спосіб утворювали два рівні стель, між котрими влаштовувалися вікна, що давали верхньо-бічне освітлення.
Тип храму дещо змінювався лише в короткий період правління фараона Аменхотепа IV (1364 – 1347 рр. до н.е.). Для того, щоби повалити всевладдя жерців, цей фараон-реформатор заборонив культ усіх численних старих єгипетських богів, окрім культу бога сонця Атона. Він навіть змінив своє ім'я на Ехнатон («корисний Атону») і, залишивши тогочасну славетну столицю Фіви на півдні країни, збудував далеко на півночі від неї нову столицю – Ахетатон («небосхил Атону»). Його дружина Нефертіті теж одержала нове ім’я – Нефер-Нефру-Атон, що означало «Прекрасна красою Атона».
Головний столичний храм Атона відрізнявся від інших храмів доби Нового царства (рис.2.30). Він складався з відкритих дворів без стель, де промені сонця досягали віруючих. Тут були встановлені столи для жертвоприношень та дарів. Інтер'єри цього храму, як і інших, прикрашали пофарбовані рельєфи (рис. 2.31).
У нову столицю двір Ехнатона переїхав на шостому році його правління. В центрі міста були розташовані декілька храмів та палаців, а також розкішні будинки знаті (рис.2.32).У багатій садибі, яка була відкрита в місті Ахетатоні (рис. 2.33 та 2.34), все спрямовано на захист від важких кліматичних умов. Садиба оточена стіною, перед домом хазяїна посаджено садок, житлові приміщення орієнтовані на північ і групуються навколо критого внутрішнього дворика. Він вищий від інших приміщень, завдяки чому добре освітлюється. В домі є ванни та убиральні. Обабіч та позаду дому розташовані службові будівлі, приміщення для слуг, комори, сараї. До господарського двору веде окремий вхід.Своїми реформами Ехнатон настроїв проти себе могутніх жерців і після його смерті вони відновили попередній лад і перенесли столицю знов у Фіви .
Саме тут у другій половині Нового царства розпочалося широке сакральне будівництво. У фіванських храмах остаточно склалася така конструкція гіпостильних залів, коли виділялися два середніх ряда більш високих колон з капітелями у вигляді розкритих мітелок папірусу. При цьому всі інші колони були нижчими, з завершенням у вигляді пуп’янок папірусу. За задумкою, ці ряди колон відтворювали зарості Нілу, де за уявленнями давньоєгипетської міфології, в квітці лотоса народився бог Сонця.
Єгипетські храми різко виділялися своїми розмірами серед інших будов, вселяючи думку про безсилля людини перед богами, та їх представниками на землі - жерцями й фараонами. Найбільші в Єгипті храми входять до складу храмових комплексів Карнаку (рис. 2.35, 2.36), які створювали протягом багатьох століть. Ці ансамблі, розташовані поблизу Фів, поступово ускладнювалися шляхом додавання нових храмів, гіпостильних залів та перестилів. Архітектура будівель була монументальною, з точними об'ємами й чистими формами. Вона повністю враховувала лінії пейзажу. А з цією справою не завжди можуть упоратися навіть сучасні архітектори. Розміри окремих храмів інколи були дуже великі.
Просто-таки винятковим за своєю монументальністю був храм Амона в Карнаку (рис. 2.36). Його вхідні пілони височили на 43 м й здіймалися до неба, немов непохитні скелі. Перед пілонами підносилися велетенські, оковані золотими листами щогли, а крізь відчинені двері розгорталася безмежна анфілада дворів та залів. У день літнього сонцестояння повздовжня анфілада храму, коли сонце вже було на вечірньому крузі, раптом опромінювалася до самого святилища.ї
Алея сфінксів сполучала Карнак з Луксором, де теж височів могутній храм Амона довжиною більш ніж 260 м (рис. 2.36, 2.37). У ньому більшість колон має вигляд жмутків папірусу (стилізовані навіть ремінці, що зв'язують окремі стеблини), а їх капітелі зроблені, як нерозпуклі пуп'янки.
Завантажити реферат