Сторінка
1
Інтересною галуззю дерев’яного будівництва були мешкальні та інші будинки по містах і менших містечках. Тепер це будівництво не існує. Деякі пам’ятки ще зберігалися перед першою світовою війною, але і ті майже цілковито були знищені в часі двох світових війн, революцій та недбальством адміністрації. Між тим, не тільки в XVІІ-XVШ століттях, але ще в XIX столітті були цілі міста (невеликі), будовані з дерева в оригінальних формах та інтересних деталей. Ще в 1923 р. автор цих рядків мав можливість зарисувати площу містечка Потилича в Галичині, що складалася з дерев’яних будов – мешкальних домів, заїзду, міського дому, двох веж і кількох церков. Знаємо також з історичних джерел, що на Україні була велика кількість дерев’яних будов громадського призначення, як школи, сільські уряди, шпиталі, корчми, а також будови шляхти – віллі, палати, замки.
Збереглися також описи і спогади подорожників XVП-XVПІ ст. про дерев’яні, міські будинки.
Посол Венецької республіки А. Віміна, відвідавши Україну і гетьм. Б. Хмельницького в 1650 році, відмітив, що українці великі митці до дерев’яних будов. Більш докладно описує дерев’яну архітектуру Павло з Алепо (з Сирії), особливо церковне. Про міста на Україні 1654 р. пише, що вони добре упорядковані з прекрасними дерев’яними будинками, шпиталями і лазнями. Скрізь по містах бачив він також вежі з годинниками і водограї на площах. Про палату на цитаделі в Прилуках на Полтавщині, побудовану в 1647 р., пише, що вона «величава, висока, незвичайно простора, побудована з величезних балок, з вигладжених всередині і назовні дощок, що щільно пристають до себе, та з величезними і високими печами, що перевищують кипариси. З дива зійти не можна!» Також про київські дерев’яні будинки пише, що вони «чудові, високі і побудовані з брусів». Й. В. Меллєр у своїй подорожі по Україні 1780-1781 р., відмічає, що українці добрі ремісники, зокрема теслярі. Про міський дерев’яний будинок (ратушу) м. Кременчуга пише, що він «вибудований зі смаком, прикрашений колонадою».
Збережений графічний матеріал дає дуже цінні зразки цього будівництва, з інтересними деталями, як обробка фасадів, фронтонів, колон, дверей, вікон і т. д., витворені тими самими народними майстрами, котрі будували сільські хати, церкви і більші панські двори. Громадські будинки по селах, в своїх загальних рисах були схожі на звичайні мешкальні хати трьохдільного типу (дві світлиці і сіни), але в більшому розмірі і з поділом кожної камери на додаткові кімнати. Назовні такі доми мали дещо складніші дахи, мансарди, а при вході більш розвинені і оброблені ґанки.
У містах і містечках, котрі розвивалися на основі самоуправи і т. зв. магдебурзького права (статуту), було будівництво домів уже значно відмінне від сільського. Спеціально обставини соціальні і господарські по містах, котрі найбільше виявилися в XVI ст., витворювали також вироблений і усталений тип будов, особливо мешкальних. Тому можемо помітити, що загальний розподіл, план і форми міських будов мають всі ознаки мистецтва ренесансу. План дерев’яних мешкальних будинків притримується зразків мурованих домів, після приписів магдебурзького права та інших міських правил, які обмежували не тільки розміри будов, але навіть кількість вікон, що виходили на вулицю.
Міський будинок звичайно був дуже довгий і своєю вузькою стороною (стінкою), що мала 2 до 4 вікон, виходив на вулицю. Вздовж цілої будови, посередині або збоку, був довгий проїзд чи прохід (коридор), що вів у внутрішній двір за будовою. З боків проходу (коридору) були уміщені приміщення житлові і господарські. До вулиці виходили приміщення найбільші і парадні (галя), в глибині дому були розміщені приміщення, де родина справді мешкала, ще далі були кухня, комора та ін., на кінці будови, збоку двора були спеціальні господарські приміщення, якщо власник мав коні чи інші домашні тварини. Ще донедавна, до початку XX ст., такі міські будинки були загально відомі в західній частині України, зокрема в Галичині, Волині і Поділлі.
Хоч план таких будинків, повстав під впливом мурованого будівництва доби ренесансу і барокко, у зовнішніх формах заховалися риси народної, оригінальної творчості. Майже постійною приналежністю їх були відкриті входи на колонах, вздовж чола будови, котрі мають багато відмін і типів, а тому і різні терміни, як «підсіння», «піддашшя», «підґання», «підстрішшя», «ґанок», «рундук» та інші. У більших будовах були також мансарди з вікнами або з поверхом, теж на колонах і з балконами та вікнами різноманітної форми і вигляду, як на дзвіницях і церковних будовах. Дахи звичайно більш розвинені, часто в двох кондиґнаціях і «заломлені», з досить розвиненим фронтоном. Подібно як і в гуцульських хатах, фронтони мають велике багатство мотивів, поділу поодиноких площ, декоративно уложених дощок, гарно вирізьблених вікон, різних оздоб, розеток, звізд тощо.
Найкращі зразки дерев’яної архітектури зберігалися, ще на початку нашого століття, по менших містечках Гуцульщини, де були знані майстри дерев’яних виробів. Можемо мати уяву про їх вигляд, головно завдяки праці К. Мокловського, який, як архітектор і добрий рисівник, увіковічнив на папері ті прекрасні зразки теслярського мистецтва. Головними осередками того майстерства були такі містечка, як Косів, Гвіздець, Яблонів, Печеніжин. Впливи міського мурованого будівництва, зокрема бароккові мотиви, в більшій мірі помітні в містечках коло Коломиї, як напр. Гвіздець і Печеніжин і в місцевостях положених далі на захід, як Делятин, Надвірна. Особливе місце займають також Дрогобич (центр добування нафти) і Старий Самбір, а колись передмістя Львова і Кам’янця.
Багато творчості, майстерства і мистецького чуття вкладали теслярі до таких частин будови, як підсіння і фронтони. В підсіннях помічаємо дотепні конструкції споювання стовпів (колон) з горішніми балками (перекриттям), де часто уживається шостикутньої форми отворів.
Таке споювання поземного перекриття з повненими стовпами відбувається звичайно за поміччю скісних «обрусів» чи «луток», що мають дуже дотепну конструкцію і форми, що рівночасно служать і за мистецьку оздобу. У фронтонах, різноманітний поділ площ, декоративно уложених дощок і прикраси різьбою, становили особливу амбіцію майстрів, що конкурували поміж собою в помислах і майстерстві. Окремі елементи, як звізди, «рожі», «сяйва» мали тут символічне значення, зв’язане ще з культом сонця. Світові стилі ренесансу і барокко найбільше відбивалися в таких деталях як форми вікон, дверей, профілі стовпів, ґзимсів, оздоби дверей, тощо.
Завантажити реферат