Сторінка
5

Архітектура народів Середньої Азії (VI – XVIII століття)

Шир-дор стоїть напроти медресе Улугбека, утворюючи традиційний для Середньої Азії ансамбль «кош», тобто парний. Головний фасад Шир-дору відтворює основні членування медресе Улугбека, але в інших пропорціях, значно відмінних формах і з іншою художньою технікою декоративного оформлення. Вперше в Середній Азії ім’я зодчого – Абдул-Джаббара – введено в орнаментовані написи. Планування будівлі, порівняно з медресе Улугбека, спрощене, хоча це теж дуже велика споруда – її загальні розміри в плані – 70х56 м, розміри внутрішнього двору – 38х38 м.

На площу Регістан звернені величний портал і бокові купола, за якими відкриваються зали мечеті та дарскани під подвійними ребристими куполами і два мінарети по кутах. На відміну від медресе Улугбека суцільне багатокольорове облицювання стін Шир-дору зібране з готових блоків, без швів між окремими кахлями. Тому стики блоків більш широкі і дають перебивку рисунка, особливо помітну на мінаретах.

Стіни медресе Шир-дор для економії зроблені тришаровими, з забутовкою будівельним сміттям середини між двома цегляними стінами. Це негативно позначилося на міцності будівлі – пам’ятка погано збереглася і була капітально відреставрована вже в наші дні.

В XVII столітті перебудували і північну сторону Регістану: в 1646 – 1660 роках будівлі караван-сараю Мірзої, що вже давно стояв на цьому місці і слугував готелем для купців, були частково використані при спорудженні нового архітектурного комплексу. В

ньому поєднувалися мечеть і медресе. На цей час соборна мечеть (джамі) Бібі-Ханим уже була в аварійному стані і Самарканд фактично залишився без соборної мечеті. Тому в складі нового медресе була побудована багатостовпна мечеть із купольним об’ємом посередині, яка з часу відкриття стала головною мечеттю міста. Інтер’єри мечеті так розкішно прикрашені позолоченими рельєфними розписами (кундаль), що весь цей комплекс, включаючи медресе, одержав назву Тілля-карі («покритий золотом»). Над південним фасадом колишнього караван-сараю надбудували другий поверх, а в центрі спорудили монументальний пештак. Півкупольний тімпан вхідної арки Тілля-карі прикрасили «сталактитові» рельєфні аркатурні пояси, а всі поверхні стін обличкували суцільним багатобарвним килимом із блочним набором кахлів (рис.7.23).

Окрім Самарканду і Бухари, в XVI – XVIII століттях величні архітектурні ансамблі споруджені і в інших містах Середньої Азії. На батьківщині Тімура, в місті Шахрісабзі, за його повелінням був зведений величезний палац Ак-сарай («біла палата»). Палац, початий будівництвом у 1380 році, зводився близько 20 років. Як і всі задумані Тімуром споруди, він вражав своїми гігантськими розмірами. Вхідний пештак із шириною арки у 22,5 м досягав висоти близько 70 метрів. У плані це був розвинутий комплекс житлових і громадських споруд, згрупованих навколо кількох дворів. Всі поверхні стін палацу вкриті традиційними кахельними поліхромними мозаїками. В вишукані візерунки, що складені з пагонів, квітів, вазонів, вкраплені арабески, в тому числі й світського змісту. Наприклад: «Красі цієї будови вражається небесне склепіння», або «Султан – тінь Аллаха».

Улугбек збудував у цьому місці мавзолейний комплекс Гумбазі Сеїдан і соборну мечеть Кок-Гумбаз («блакитний купол»). У 1373 – 1379 роках місто було обнесене п’ятикілометровою глинобитною фортечною стіною. Воно мало прямокутний план. На перехресті двох головних взаємоперпендикулярних вулиць зведений прямокутний у плані купольний торговельний павільйон Чор-Су («чотири базари» – назва підкреслювала те, що

саме тут сходилися чотири торговельних вулиці міста. Такий самий, традиційний для середньовічної Середньої Азії план, мала і Хіва. Це місто, засноване ще на рубежі нової ери, справжнього розквіту набуло в XVI столітті, коли сюди перенесли столицю Хорезмської держави. Саме тоді в місті були збудовані фортечні стіни, мечеті, палаци, мавзолеї. Хіва – унікальне в Середній Азії, повністю збережене історичне місто-пам’ятка. Його заповідна частина - Ічан-кала – прямокутник розміром 650х400 м. Уже пізніше, в середині ХІХ століття, фортечною стіною обнесено рабад (передмістя), який був перетворений у другу частину міста – Дішан-калу. В Хіві збереглася унікальна для Середньої Азії дерев’яна колонна мечеть Джума, в якій є частина вирізьблених з дерева колон Х століття. Однак цілісний архітектурний ансамбль міста склався лише у XVIII – XIX століттях.

У розвитку архітектури та містобудування Середньої Азії можна виділити два періоди. На протязі першого періоду (від Античності до монгольського нашестя у ХІІІ столітті) були створені сталі традиції та прийоми зодчества, розроблена типологія споруд, на той час у межах буддійського віросповідування. Вже тоді сформувалися основні конструктивні схеми будівель, купола, склепіння і т.ін.

Під час утворення держави Тімуридів розпочався процес синтезування місцевих традицій і будівельного мистецтва ісламського світу, принесеного сюди іранськими майстрами, силоміць залученими для зведення величних споруд Самарканду.

Набутий за період з XIV по XVIII століття високий рівень художньої майстерності архітектури Середньої Азії вплинув на подальший розвиток зодчества не тільки середньоазійських регіонів, а й інших країн ісламського світу, зокрема індійської архітектури епохи великих моголів.