Сторінка
1

Старий будинок бібліотеки імені В. І. Леніна в Москві

У 1760-х роках у російській архітектурі поширився стиль класицизму. На зміну вигадливим, урочистим пишним формам стилю барокко прийшли спокійні, урівноважені й величні класичні форми, що відповідали потребам містобудування, ідеям громадянськості та національної самосвідомості. У складному й суперечливому явищі, яким є російський класицизм, важливе значення мала його прогресивна течія, найвидатнішим представником якої був великий російський архітектор В. І. Баженов (1738-1799). Всю свою діяльність Баженов присвятив тому, щоб зробити архітектуру « .до честі свого віку, до безсмертної пам'яті майбутніх часів, до окраси столичного міста, до утіхи і задоволення всього народу». Ці ідеї Баженов вкладав у грандіозні проекти, багато з яких в умовах самодержавства залишилися нездійсненними, як, наприклад, проект Кремлівського Палацу — «всеросійського народного форуму», та в свої споруди, що стали славою і гордістю російської архітектури. Чи не найкращою з них є дім Пашкова в Москві (нині старий будинок бібліотеки імені В. І. Леніна).

Будинок було збудовано в 1784-1786 рр. па високому пагорбі над Моховою вулицею (нині це частина проспекту К. Маркса), недалеко від Кремля. У саду поблизу будинку влаштовували гуляння, фейєрверки, і дім Пашкова був популярним у москвичів. У 1812 р. будинок згорів, а згодом був відбудований. До наших днів він дійшов майже в первісному вигляді. Пізніше тут містилася знаменита Рум'янцевська бібліотека, якою часто користувався В. І. Ленін.

Композиція будинку складається з триповерхового центрального корпусу з мальовничим портиком коринфського ордера та двох бокових невеликих двоповерхових корпусів, також прикрашених портиком — лише з колонами іонічного ордера — і з'єднаних з центральними галереями. Будинок увінчано круглою вежею — «бельведером», на якому колись стояла статуя Фортуни — давньоримської богині долі. З великою майстерністю архітектор з'єднав у єдину композицію окремі частини споруди, вдало підібравши масштаб і пропорції. Форми будинку мальовничі й м'які. Це було характерним для творчості В. І. Баженова і раннього російського класицизму. Двір з під'їздом, флігелями та господарськими спорудами архітектор розмістив за будинком. Тому будинок сприймається не як садибний комплекс, а як громадська споруда. Святковості йому надає білий камінь, яким облицьовано фасади і з якого зроблено колони й прикраси.

Забудова вузької Мохової вулиці колись заважала сприймати всю споруду з далеких відстаней. Нещодавно цю забудову розібрали і натхненний твір великого зодчого постав в усій своїй красі.

Поряд із старим будинком у 1928-1941 рр. було збудовано Державну бібліотеку СРСР імені В. І. Леніна за проектом архітекторів В. Щуко та В. Гельфрейха. Цей чудовий твір радянської архітектури прекрасно вписався в ансамбль частини головної магістралі столиці нашої Батьківщини Москви — проспекту К. Маркса.

ОСПЕДАЛЕ ДЕЛЬЇ ІННОЧЕНТІ

Часи середньовіччя минули. Нові сторінки всесвітньої історії відкриває епоха Відродження.

У вступі до книжки «Діалектика природи» Ф. Енгельс писав: «У врятованих при падінні Візантії рукописах, у виритих з руїн Рима античних статуях перед здивованим 3аходом постав новий світ — грецька стародавність; перед її світлими образами зникли привиди середньовіччя; в Італії настав нечуваний розквіт мистецтва, який був ніби відблиском класичної стародавності і якого ніколи вже більше не вдавалося досягти Це був найбільший прогресивний переворот з усіх пережитих до того часу людством, епоха, яка потребувала титанів і яка породила титанів щодо сили думки, пристрасті й характеру, щодо багатосторонності і вченості».

Одним з таких титанів був великий італійський архітектор Філіппо Брунеллеско (1377-1446), творчість якого відіграла велику роль у становленні архітектурного стилю раннього Відродження. Саме про нього флорентійський правитель Козімо Медічі сказав: «Ця людина має мужність достатню, щоб перевернути світ». А відомий архітектор, художник і письменник XVI ст. Джорджо Базарі писав про Брунеллеско, що архітектура «вже кілька сторіч, як збилася на манівці, і люди того часу витрачали марно на неї безмірні скарби, зводячи будівлі без усякого ладу й краси, погано виконані, вбогі за малюнком, з найхимернішими вигадками і напрочуд кепсько опоряджені. І захотіло небо, протягом стількох років не даючи землі жодної людини з високою душею й божественним духом, щоб Філіппо лишив після себе світові найбільшу, найвищу і найкращу споруду з усіх, створених не тільки за нашої доби, а й за старожитності, і показав, що геній тосканських майстрів, хоча й був утрачений, але все ж не вмер». Звичайно, вважати, що Брунеллеско створив стиль Відродження,— було б перебільшенням. Цей стиль виник у результаті закономірного процесу розвитку продуктивних сил в італійських містах та завдяки новій ідеології капіталістичного суспільства, що народжувалось у надрах феодальної епохи. Але роль Брунеллеско як одного з найактивніших творців цього стилю, безумовно, велика.

Головною роботою великого майстра, що їй він віддав майже все своє життя, було зведення величезного купола Флорентійського собору Санта Марія дель Фіоре, закладеного в 1298 р. архітектором Арнальдо ді Камбіо і споруджуваного з деякими перервами в XIV ст. Після смерті Арнальдо ніхто не знав, як завершити споруду. Адже купол мав перекрити простір діаметром 42 м на висоті понад 50 м. Разом з куполом висота собору дорівнює 107 м. Це було не під силу готичній будівельній техніці. Брунеллеско блискуче розв'язав це винятково складне завдання. Він винайшов і використав ряд нових технічних засобів, за допомогою яких було зведено один із найбільших і найдосконаліших куполів світу, що став владно домінувати в незрівнянному за красою силуеті Флоренції, що відкривається з нагірного берега річки Арно. Проте новий архітектурний стиль виявився не стільки в куполі собору, скільки у тих численних будівлях, що їх споруджував Брунеллеско у вільний від роботи над куполом час. Це — великі церкви Санто Спіріто і Сан Лоренцо, кілька палаців, всесвітньовідомий шедевр — капела Пацці в дворі монастиря Санта Кроче і будинок для дітей-сиріт — Оспедале дельї Інноченті (у перекладі — притулок невинних).