Сторінка
4

Архітектура народів Середньої Азії (VI – XVIII століття)

Зовні стіни мавзолею обличковані жовтою теракотовою цеглою, на фоні якої синьою, блакитною та білою кахельною мозаїкою викладені різні написи (арабески), декоративні візерунки. Вся поверхня купола вкрита синіми та блакитними кахлями.

З виключною розкішшю Гур-Емір був прикрашений зсередини. Панелі з молочно-зеленого онікса, мармурові різні стрічки, кольорові розписи, позолота, ажурні вікна, вражаюча дерев’яна інкрустація дверей – все це зливалося в єдину гармонію з велично-спокійним простором інтер’єра Гур-Еміра.

Для цього періоду характерні перебільшений масштаб і показна пишність: архітектура повинна була створювати приголомшуюче враження, викликаючи уявлення про велич і силу влади, що зводить подібні споруди. Портали стають грандіозними, мінарети – надзвичайно високими, купола – великими і величними. Облицювальна цегла з глазурованою кольоровою поверхнею, майолікові орнаментовані плитки, кахельна кольорова мозаїка суцільним килимом вкривали поверхню стін, куполів, склепінь та інших частин будівель. Багатокольорові розписи, різні дерев’яні та гіпсові деталі прикрашали інтер’єри.

Споруди Тамерлана зводилися поспіхом. Архітектори, силоміць привезені з Ірану та інших завойованих Тімуром країн, були підневільні. Роботи велися недбало, з грубими технічними помилками. До того ж властитель Самарканду втручався у проектування та будівництво, постійно даючи свої вказівки. Тому не дивно, що деякі зі зведених у цей час грандіозних будівель почали руйнуватися. Спорудженням величезної мечеті, яка вміщувала 10 тисяч осіб, - Бібі-Ханим – Тімур відзначив свій військовий тріумф – похід до Індії, що приніс йому багату здобич. Розмірі мечеті вражають: її площа – 83х62 м, висота головного порталу (пештаку) – 41 м. Місце для мечеті Тімур обрав у 1399 році, та почалося будівництво тільки у 1404 році. Повернувшись із походу до Індії, він виявив, що пештак споруджуваної мечеті не такий високий, які він хотів. Відразу ж прямо на ньому було повішено двох вельмож, які відповідали за будівництво. Портал зрівняли з землею і побудували знову, але вже потрібних розмірів та пишності

Мечеть займала цілий міський квартал. Впадає в очі чітка композиція, підпорядкована повздовжній осі (рис.7.17). В організації ансамблю внутрішнього двору ясно видно використання прийому протизіставлення портально-купольних композицій. Вхід з двору до приміщення мечеті також оформлений порталом, вхідна арка якого підноситься на 18 метрів (рис.7.18).

Обширні декоративні панно суцільним східним килимом вкривали стіни і фасади мечеті. Про щойно зведену мечеть Бібі-Ханим середньовічний історик Шеріф-Ед-Дін писав

так: «Цей купол був би одиноким, якби небо не було його повторенням; одинокою була б ця арка, якби Млечна Путь не була її парою».

Та соборна мечеть загинула. Загинула внаслідок пихи її будівничого: Тімур не зважав на те, що неможливо безмежно збільшувати розміри будівлі, не враховуючи особливостей місцевого зодчества та якостей будівельних матеріалів. Величезні купольні конструкції у прямому розумінні цього слова «висіли у повітрі» і перший же удар землетрусу звалив їх. Століття мечеть простояла в руїнах і була відновлена лише в другій половині ХХ століття, але вже в залізобетоні.

Резиденція Тімура була розташована в міській цитаделі, що знаходилася біля західної межі міста, на високому пагорбі. Південна і східна брами цитаделі поєднували її з містом.

Торгівельно-ремісничим центром Самарканду була площа Регістан (рис.7.19; 7.20), біля якої при Тімурі побудували багатогранний в плані торговельний павільйон (Чор-Су), перекритий куполом. Від нього до шести міських брам розходилися вулиці міста. Головною в Самарканді була вулиця, що з’єднувала Чор-Су з Бухарськими воротами та воротами Ахані. При Тімурі її розширили і вона перетворилася на критий торговельний пасаж. До неї

на північному заході примикали два крупних монументальних комплекси – соборна мечеть Бібі-Ханим і медресе-Ханим.

Друга вулиця, не менш важлива, з’єднувала східну браму цитаделі з воротами Фірюзи, через яку проходив шлях на Шахрісабз – батьківщину Тімура.

Після Тамерлана правителем у Самарканді став його онук – «вчений на троні», астроном Улугбек. При ньому побудовані обсерваторія, кілька шкіл та інші цивільні споруди, а в 1420 році - медресе Улугбека (рис.7.21). Своїм східним фасадом медресе виходить на площу Регістан (це слово означає «піщане поле»).

В плані медресе Улугбека являє собою ансамбль будівель, згрупованих навколо замкнутого прямокутного двору. Західну сторону двору займала мечеть, що слугувала одночасно й аудиторією. Навкруги двору йшли два яруси відкритих зовні арок лоджій, за якими ховалися келії для учнів. Середина східної сторони двору зайнята грандіозним пештаком з арочним отвором, що зв’язує двір медресе з площею Регістан. Такі ж пештаки, але меншого розміру, розташовані з трьох інших внутрішніх сторін медресе. Західний пештак слугує монументальним входом до мечеті. По кутах медресе Улугбека здіймаються чотири мінарети.

Найвизначніші архітектурні елементи медресе Улугбека – це, безперечно, великі пештаки, особливо головний, що звернений на площу Регістан. Портал цей має чисто декоративне значення. Створюване ним враження монументальності і величі досягається надзвичайно простими прийомами, в першу чергу перевищенням розмірів портальної ніші. Архітектура медресе Улугбека взагалі оперує не важкими цегляними масами, а легкими, декорованими орнаментами, поверхнями. Рельєфні деталі стін у вигляді карнизів, виступів, рустовок, які б свідчили про важкість і масивність стін, майже відсутні. Дрібний орнамент до того ж викладений діагональними візерунками, та ще й блакитними й синіми кольорами, незвичними для важкого будівельного каменю, відволікають від думки про важкість будівельних матеріалів.

Незважаючи на безперервні феодальні війни й переміщення столиці ханства в Бухару, у XVII столітті забудова Регістану продовжувалася. Площа набула того вигляду, в якому ми можемо її бачити після проведеної у другій половині ХХ століття ретельної реставрації.

У 1616 – 1636 роках на місці занепалої ханаки (монастирської обителі) Улугбека намісник бухарських ханів у Самарканді Ялантуш-Бійбахадур побудував нове медресе, назване Шир-дор («маюче левів»), тому що на мозаїках тімпанів на пештаку зображені гривасті смугасті хижаки, що переслідують білих ланей на тлі сонячних дисків (рис.7.22).