Сторінка
5

Багатоманiтнiсть теоретичних об'єктивацiй iсторизму

Якщо прийняти до уваги лише теоретичнi категорiї, то переклю­­­чення парадигми не обов'язково призведе до недорозумiння i можна цiлком спокiйно - без яких-небудь переривань спадковостi - вводити у науку новi поняття. Наприклад, теоретичнi поняття релятивiстсь­­­кої фiзики Ейнштейна є принципово несумiсними з поняттями класич­­­них теорiй Н'ютона у цьому першому розумiннi. Але прихильники цих двох протилежних позицiй мали б досить багато спiльних для них дисциплiнарних тем, якi вони змогли б обговорювати при допомозi загального для обидвох сторiн словникового запасу, до того ж кожна з двох теорiй покращувала б "пояснювальну дiяльнiсть" у теоре­­­тичнiй фiзицi. Тут ми маємо прийняти за слушну, вказану нами ранiше, пропозицiю А.Пуанкаре про iснування "унiверсального по­­­ля", на якому можуть порозумiтися два рiзнi суб'єкти, що во­­­лодiють рiзною мовою. Цим полем є об'єктивна дiйснiсть.

Доречно, також, згадати дотепне зауваження Девiдсона: "Уорф, бажаючи продемонструвати, що мова народу хопi має у собi метафiзи­­­ку, настiльки неприйнятну для нас, що не може бути спiвставленою з англiйською мовою, хоча сам використовує останню для роз'яснення змiсту висловлювань хопi. Кун, так само, чинить, коли розповiдає про те, що вiдбувалося до наукової революцiї, використовуючи - як ви думаєте, що? - нашу постреволюцiйну iдiому"[10. -с.145]. Цi чу­­­довi приклади демонструють, що описуючи дещо засобами однiєї мови висловлене iншою мовою, хоча самi автори дотримуються принципiв, що такий переклад неможливий, чомусь здiйснюють цей переклад. Сам Девiдсон визначає, що "вiдмiннiсть точок зору може мати сенс, тiльки тодi, коли наявна спiльна система координат, яку вони по­­­виннi роздiляти. Однак, iснування такої системи суперечить самiй iдеї неспiвмiрностi, а тому потребує положень, якi становлюють ме­­­жу концептуальних каркасiв"[10.-с.146].

Ситуацiя схожа на вiдомий в iсторiї фiлософiї випадок описаний Дiогеном Лаерським, коли два учнi Сократа перетворилися на во­­­рогiв. " .Антисфен намагаючись прочитати один iз своїх творiв запросив Платона. Коли той спитав, про цей твiр, Антисфен вiдповiв: "Про неможливiсть суперечностей". Тодi Платон виголосив: "Як взагалi можна щось писати про це?" - i почав доводити, що Ан­­­тисфен сам собi суперечить. Пiсля цього Антисфен написав дiалог под назвою "Сатон", спрямований проти Платона, i обидва пiсля цих подiй стали ворогами"[11. -с.105]. Аналiз цих випадкiв яскраво де­­­монструє, що саме вiтсутнiсть послiдовного рефлексування висловле­­­них мiркувань стає причиною стакого непорозумiння.

Але Тулмiн зразу ж зауважує, що "це, проте, аж нiяк не означає, що повного нерозумiння взагалi нiколи не буває, тобто, це швидше означає, що воно стає реальною проблемою тiльки в тому випадку, коли ми розглядаємо розходження, котрi мiстять в собi межi мiж рiзними науковими дисциплiнами i, отже, у котрих перехрещуються цiлi i загальнотеоретичного, i специфiчно дисциплiнарного характе­­­ру"[2. -с.189].

Таким чином, за допомогою розрiзнення категорiй теоретичних та дисциплiнарних орiєнтацiй Тулмiн наголошує на одному з утруднень теорiї Куна з метою "запобiгти парадоксiв класичної революцiйної точки зору". Потiм вiн пiдводить кiнцевi пiдсумки i визначає другу вiдмiннiсть "(2) . це вiдмiннiсть мiж "пропозицiональними систе­­­мами" та "концептуальними популяцiями". Розвиток аргументацiї Куна зовсiм не висвiтлює його, тому що воно демонструє зв'язок мiж уль­­­трасистемними поясненнями наукової теорiї та ультрареволюцiйними поясненнями концептуальних змiн у науцi" [2.-с.186].

У зв'язку з цим Тулмiн вважає дуже важливим вмiння розрiзняти "логiчнiсть" пропозицiональних систем, скажiмо, у чистiй матема­­­тицi, i "рацiональнiсть" концептуальних змiн у природничих науках чи де-небудь ще. Вiн пiдкреслює, що iнтелектуальному змiстовi нау­­­ки в цiлому повсякчас не вистачає одноманiтної структури, власти­­­вої якому-небудь одиничному теоретичному розрахунковi, який засто­­­совується у цiй науцi, а обговорення їх обидвох у рамках однiєї i тої ж термiнологiї призводить лише до лiнгвiстичної плутанини.

У деяких випадках можливо визначити змiст якоїсь конкретної те­­­орiї чи концептуальної системи у формi логiчної системи, "як це зробив Герц, коли вiн представив механiку у аксiоматичнiй формi" [2. -с.188]. Але навiть в подiбних випадках помилковим буде при­­­пускати, що форма отриманої логiчної системи повнiстю охоплює нау­­­ковий змiст концептуальної системи, яку виражає. Систематичнiсть концептуальної системи не є формальною або синтаксичною, вона швидше являє собою систематичнiсть членiння семантичної областi, що залежить вiд свiдомостi та самоусвiдомлень.

Таким чином, iнтелектуальний змiст науки у цiлому можна предс­­­тавити у строгiй "логiчнiй" формi лише при зовсiм виняткових умо­­­вах. Бiльш типовою є ситуацiя, коли наука вмiщує у себе численнi спiвiснуючi, але логiчно незалежнi теорiї чи концептуальнi систе­­­ми, i "це буде цiлком науково".

Отже, можна дослiдити змiст природничої науки не як чiтку i послiдовну логiчну систему, а як "концептуальний агрегат або "по­­­пуляцiю", у котрiй в бiльшостi випадкiв локалiзуються логiчно сис­­­тематизованi дiльницi"[2. -с.178].

Якщо ж розглядати проблему наукової рацiональностi пiд таким кутом, вважає Тулмiн, то її можна сформулювати не у традицiях так званого лiнгвiстичного повороту. Адекватний аналiз "розумностi" вчених та "рацiональностi" наукових процедур вимагає, щоб були ви­­­веденi:

"(а) рiзноманiтнi неформальнi зв'язки мiж спiвiснуючими понят­­­тями, пояснювальними процедурами та методами обробки i зображення, поширеними у рiзних науках;

(б) способи, за допомогою яких у кожнiй окремiй областi науки концептуальнi проблеми виникають i визнаються як такi;

(в) природа тих рацiональних мiркувань, у свiтлi котрих у роз­­­витку науки вiдбувається модифiкацiя i/або змiна понять i методiв пояснення"[12. -с.42].

Отже, вкрай "революцiйна" точка зору зберiгає свою приваб­­­ливiсть лише в тому випадку, якщо "ми робимо подвiйну помилку" ­­­тобто, прирiвнюємо "рацiональнiсть" до "логiчностi" i припускаємо, що наука в цiлому має ту ж саму логiчну послiдовнiсть, що й, для прикладу, евклiдова геометрiя чи н'ютонiвська механiка.