Сторінка
8

Багатоманiтнiсть теоретичних об'єктивацiй iсторизму

Спираючись на свої попереднi дослiдження, проведенi до розробки принципу "полiферацiї", Фейєрабенд стверджує, що "на перше питання iснує не одна, а нескiнченно багато вiдповiдей. Однак, майже кожна з них спирається на припущення про те, що iснує особливий науковий метод, тобто сукупнiсть правил, якi керують дiяльнiстю науки. Про­­­цедура, що виконується у вiдповiдностi з правилами, є науковою; процедура, що порушує цi правила, є ненауковою"[13. -с.109].

Стосовно ж другого питання Фейєрабендом вказується: "Друге пи­­­тання у нашi днi майже не ставиться"; "Держава та iдеологiя, дер­­­жава i церква, держава i мiф чiтко вiдкоремленi одне вiд одного. Однак, держава i наука тiсно пов'язанi. На розвиток наукових iдей витрачаються величезнi кошти"[13. -с.146]. При цьому, на думку Фейєрабенда, вченi притримуються особливої iдеологiї, i результати їх працi зумовленi принципами цiєї iдеологiї. Iдеологiя вчених рiдко пiддається дослiдженню: "фї або не помiчають, або вважають безумовно iстинною, або ж включають до конкретних дослiджень таким чином, що будь-який критичний аналiз необхiдно приводить до її пiдтвердження"[13. -с.151].

Разом з тим, слiд визнати той факт, як пiдкреслює Фейєрабенд, що "важливi вiдкриття в конкретних науках майже завжди робили сто­­­роннi люди або ж вченi з незвичайним стилем мислення".

У продовження вiдповiдi на друге питання Фейєрабенд наводить ряд обгрунтованих мiркувань. Якщо у своїй власнiй галузi знання вчений на протязi тривалого часу сумнiвається та вiдчуває нерiшучiсть, перш нiж вiдважитись оприлюднити деяке вiдкриття чи виступити з критикою важливого принципу, то для того, щоб "розiбратись" з мiфом або ненауковою космологiєю, вистачає навiть найсмiшнiших аргументiв i мiнiмум знань. Такi аргументи бувають або загальними, або ж спецiальними. Загальнi аргументи зводяться до вказiвки на те, що критикованi iдеї були отриманi ненауковим шляхом i тому є несприйнятними. При цьому припускається, що в на­­­явностi є деякий "метод науки", i лише цей метод веде до прийнят­­­них результатiв. Але наявна взаємокритика методологiй це спросто­­­вує.

Друга ж частина припущення, що стверджує, нiбито тiльки наука отримує прийнятнi результати. Однак, кожна iдеологiя, кожна форма життя отримує деякi результати. Тодi виникає питання: а чи завжди наука отримує прийнятнi результати? I чи не вдасться, навпаки, майстрам чаклування чи схiдної медицини викликати смерть ворога чи вилiкувати хворого, який страждає функцiональними порушеннями ор­­­ганiзму?

Фейєрабенд погоджується з констатацiєю факту, що ми зобов'язанi науцi неймовiрними вiдкриттями. Науковi iдеї прояснюють наш дух i покращують наше життя. У той же час, наука антигуманно витiсняє позитивнi досягнення бiльш раннiх епох i, внаслiдок цього, позбав­­­ляє наше життя рiзноманiтностi творчих можливостей. Сказане про науку, на думку Фейєрабенда, є справедливим i стосовно вiдомих нам сьогоднi мiфiв, релiгiй, магiчних вчень. Свого часу вони також вирiшували проблеми i покращували життя людей. Не можна забути, вважає Фейєрабенд, скiлькома винаходами ми зобов'язанi мiфам! Нап­­­риклад, вони допомогли знайти i зберегти вогонь; вони забезпечили виведення нових видiв тварин i рослин, i нерiдко успiшнiше, нiж це роблять сучаснi науковi селекцiонери; вони сприяли вiдкриттю ос­­­новних фактiв астрономiї та географiї i описали їх в стислiй формi; вони стимулювали використання отриманих знань для подорожей i освоєння нових земель; вони залишили нам мистецтво, що зрiвнюється з кращими творами свiтового та захiдноєвропейського мистецтва i проявляє незвичайну технiчну витонченiсть; вони вiдкрили богiв, людську душу, проблему добра i зла та намагались пояснити труднощi, пов'язанi з цими вiдкриттями; вони аналiзували людське тiло, не пошкоджуючи його, i створили свєрiдну "медичну теорiю", з якої ми ще й сьогоднi багато чого можемо використати [Див.: 13. -с.160-162].

При цьому Фейєрабенд зазначає, що люди далекого минулого цiлком точно знали: спроба рацiоналiстичного дослiдження свiту має свої межi i дає неповне знання. Тому, слiд врахувати хоча б те, що є багато способiв буття у свiтi, кожний з яких має свої переваги i недолiки, i що всi вони потрiбнi для того, щоб зробити нас людьми в повному смислi цього слова i вирiшити проблеми нашого спiльного iснування в цьому свiтi.

На думку Фейєрабенда, усяка методологiя - навiть найбiльш обг­­­рунтована - має свої межi. Найкращий спосiб довести це полягає у демонстрацiї границь i навiть iррацiональностi деяких правил, якi той чи iнший автор вважає фундаментальними. У випадку iндукцiї (в тому числi й при допомозi фальсифiкацiї) це означає демонстрацiю того, наскiльки добре можна пiдтримати розмiрковуваннями контрiндуктивну процедуру. Умова сумiсностi, згiдно якої новi гiпотези логiчно повиннi бути узгодженi з ранiше визнаними те­­­орiями, є нерозумною, оскiльки зберiгає старiшу, а не кращу те­­­орiю. Гiпотези, що суперечать пiдтвердженим теорiям, постачають нам новi свiдчення, що не можуть бути отриманi жодним iншим спосо­­­бом. Полiферацiя теорiй сприятливо впливає на науку, в той час як їх одноманiтнiсть послаблює її критичну силу. Окрiм того, одно­­­манiтнiсть загрожує вiльному розвитковi iндивiда.