Сторінка
6

Багатоманiтнiсть теоретичних об'єктивацiй iсторизму

Що ж потрiбно зробити, щоб запобiгти цьому? Тулмiн вважає, що "єдино безпечним способом запобiгти такому висновку - одним ударом розбити i ультрасистемну, i ультрареволюцiйну точки зору. У випад­­­ку з наукою це означає усвiдомлення того, що рiзнi поняття науко­­­вих дисциплiн пов'язанi мiж собою бiльш вiльно, анiж це припуска­­­ють фiлософи" [12.-с.56].

В основi iсторичного та культурного розмаїття людських iдей, стверджує Тулмiн, лежить потреба у безпристрасному вихiдному пунктi рацiональних суджень. На перший погляд здається, що цей пункт може бути забезпечений лише у абстрактних лiнгвiстично вивiрених логiчних термiнах, якi претендують на абсолютну i унiверсальну рацiональну владу над поняттями та судженнями у всiх областях.

Проте, у той момент, коли дослiдник виходить за межi чистой ма­­­тематики та формальної логiки, будь-яка спроба iдентифiкувати та­­­кий вихiдний пункт стикається з проблемою "iсторичної релевант­­­ностi", яка залишає йому лише очевидну альтернативу - вiдмовитися вiд цiєї спроби i прийняти iсторичний або культурний релятивiзм.

Але i абсолютистська, i релятивiстська точки зору, виявляється, грунтуються на спiльному для них помилковому припущеннi, згiдно котрого "рацiональнiсть" має бути атрибутом якоїсь певної логiчної або мовної "системи"; вони вiдрiзняються лише тим, що помiщують вихiдний пункт рацiональностi, в одному випадку, - у iдеалiзовану абстрактну систему, а в другому - у яку-небудь дiйсно iснуючу, але довiльно обрану систему мовлення.

Тому Тулмiн вважає, що починати потрiбно "з усвiдомлення того, що рацiональнiсть - це атрибут не логiчної чи концептуальної сис­­­теми як такої, а атрибут людських дiй чи iнiцiатив, у котрих тим­­­часово перетинаються окремi набори понять, особливо - тих проце­­­дур, завдяки яким поняття, судження та формальнi системи, широко розповсюдженi у iнiцiативах, критикуються та змiнюються" [12. -с.68].

Проте, коли суб'єкт дослiдження звертається до вивчення про­­­цесiв концептуальних змiн, вихiдна дилема знову виникає на iсто­­­ричному рiвнi: виявляється, що тепер "ми змушенi вибирати мiж унiформiстським поясненням, яке припускає унiверсальну реле­­­вантнiсть єдиного набору рацiональних методiв, та революцiйним по­­­ясненням, яке ставиться до концептуальних змiн як до послiдовностi радикальних переключень рацiонально неспiврозмiрних точок зору" [12. -с.71].

Але й цiєї другої дилеми також можна уникнути, вважає Тулмiн, якщо усвiдомити ще двi додаткових вiдмiнностi:

(1) вiдмiннiсть мiж теоретичними поняттями та принципами да­­­ної дисциплiни, якi можуть, а можливо - й мiняються стрибко­­­подiбно, i дисциплiнарними поняттями, з яких у даний час скла­­­дається дана дисциплiна i якi мiняються бiльш поступово;

(2) вiдмiннiсть мiж специфiчними теорiями якої-небудь дис­­­циплiни, кожна з котрих має свою власну окрему сiм"ю або систему понять, та iнтелектуальним змiстом всього предмета, яке мiстить у собi мiнливу "популяцiю" понять i такi сiм"ї понять, котрi взагалi логiчно не залежать одна вiд одної.

На думку С.Тулмiна, розумiння у науцi, як правило, визначається вiдповiднiстю її тверджень визнаним i прийнятим у науковому спiвтовариствi стандартам або "матрицям". Те, що не вкладається у "матрицю" розумiння, вважається аномалiєю, усунення якої ("покра­­­щення розумiння") виступає у ролi стимулу еволюцiї науки.

Рацiональнiсть наукового знання визначається його вiдповiднiстю наявним стандартам розумiння. Останнi змiнюються у плинi еволюцiї наукових теорiй, яка постає як безперервний вiдбiр концептуальних новинок. Самi теорiї можна розглядати не як логiчнi системи вис­­­ловлювань, а як специфiчнi "популяцiї" понять. Ця бiологiчна ана­­­логiя вiдiграє iстотну роль у еволюцiйнiй епiстемологiї взагалi i у Тулмiна зокрема.

Розвиток науки зображається Тулмiном також подiбно до бiологiчної еволюцiї. Науковi теорiї та традицiї, вважає вiн, вiдчувають вплив процесiв консервативного збереження (виживання) та iновацiй (мутацiй). "Мутацiї" стримуються факторами критики та самокритики ("природний" та "штучний" вiдбiр), тому помiтнi змiни наступають лише за певних умов, коли iнтелектуальне "середовище" дозволяє вижити тим популяцiям, котрi у найбiльшiй мiрi адаптува­­­лися до нього. Найважливiшi змiни пов'язанi iз замiною самих "мат­­­риць" розумiння або найбiльш фундаментальних теоретичних стан­­­дартiв.

Наука, з погляду Тулмiна, є принципово двоїстою: це сукупнiсть iнтелектуальних дисциплiн та професiйний iнститут. Тому механiзм еволюцiї концептуальних популяцiй полягає у їх взаємодiї з внутрiшньонауковими (iнтелектуальними) та позанауковими (соцiаль­­­ними, економiчними тощо) факторами, що не вкладаються у лiнгвiстично-логiциську схему.

Поняття можуть "виживати" завдяки значностi свого внеску до покращення розумiння, своїм впливом на свiдомiсть. Проте, це може вiдбуватись i пiд впливом iнших дiй: наприклад, iдеологiчної пiдтримки чи економiчних прiоритетiв, соцiально-полiтичної ролi лiдерiв наукових шкiл або їх авторитету у науковому спiвтова­­­риствi.

Внутрiшня (що може бути рацiонально реконструйованою) та зовнiшня (залежна вiд позанаукових чинникiв) iсторiї науки є взає­­­модоповнюючими сторонами одного й того ж еволюцiйного процесу.

Але Тулмiн все ж таки пiдкреслює вирiшальну роль рацiональних факторiв. "Носiєм" наукової рацiональностi є представники "науко­­­вої елiти", вiд котрих переважно залежить успiшнiсть "штучного" вiдбору та виведення нових продуктивних поняттєвих "популяцiй". Саме вони утворюють, що iменують сьогоднi "науковим дискурсом".

При розробцi своєї концепцiї змiни стандартiв розумiння та рацiональностi, що лежать у основi наукових теорiй, Тулмiн вихо­­­дить з тези, що наукове мислення являє собою постiйну революцiю, а одиницi його вимiрювання - це певнi iнтелектуальнi мiкрореволюцiї. Тут вiн видiляє два види мiкрореволюцiй: