Сторінка
7

Багатоманiтнiсть теоретичних об'єктивацiй iсторизму

1) "Мiкрореволюцiя може являти собою одну з спецiальних кон­­­цептуальних новинок, що пропонуються у данiй науцi у даний час, ­­­новинок, якi поширюються серед вчених на протязi деякого перiоду перед тим, як вони будуть, врештi решт, прийнятi або вiдкинутi" [12. -с.159];

2) "В iнших випадках мiкрореволюцiя виявляється деяким пiдкласом теоретичних новинок, котрi встановлюються у рамках даної наукової традицiї i тим самим модернiзують цю традицiю" [12. -с.160].

Виходячи з цього, ним формулюється перша гiпотеза: "Коли ми розглядаємо концептуальнi змiни, що вiдбуваються в рамках якої-не­­­будь iнтелектуальної традицiї, ми повиннi проводити вiдмiннiсть помiж:

1) одиницями вiдхилення або концептуальними варiантами, цир­­­кулюючими у данiй дисциплiнi у деякий промiжок часу;

2) одиницями ефективної модифiкацiї, тобто тими небагатьма варiантами, котрi включаються у концептуальну традицiю цiєї дис­­­циплiни"[12. -с.161.

Для обговорення розвитку наукової традицiї у двох вказаних ас­­­пектах Тулмiн пропонує використовувати спецiальнi термiни:

1) "нововведення - можливi способи розвитку iснуючої тра­­­дицiї, що пропонуються її прихильниками, i

2) вiдбiр - рiшення вчених вибрати деяке iз запропонованих нововведень i за допомогою вiдiбраних нововведень модифiкувати традицiю"[12. -с.162].

Це розрiзнювання дозволяє Тулмiну висунути другу гiпотезу:

"При вивченнi концептуального розвитку деякої наукової традицiї ми стикаємось з процесом вибiркового закрiплення переважуваних у науковому спiвтовариствi iнтелектуальних варiантiв, тобто з тим процесом, що має певну схожiсть з дарвiнiвським вiдбором. Тому ми маємо бути готовими до пошукiв тих критерiїв, на основi яких про­­­фесiйнi групи вчених здiйснюють цей вiдбiр у той чи iнший перiод часу. Хоча цi критерiї часто можна виявити чiтким способом, у перiоди глибоких iнтелектуальних збурень вони можуть не отримати явного формулювання" [12.-с.170].

У зв'язку з цим вирiшуються деякi ускладнення взаємовiдношення внутрiшнiх та зовнiшнiх факторiв розвитку iнтелектуальних традицiй у науцi. Вiн видiляє три аспекти розвитку:

1) загальна кiлькiсть нововведень, що виникають у данiй об­­­ластi в той чи iнший час (це пояснюється сприятливими соцiальними умовами);

2) Превалюючий напрямок, у якому переважно створюються цi но­­­вовведення (це можна пояснити взаємодiєю зовнiшнiх та внутрiшнiх факторiв);

3) критерiї вiдбору, на основi котрих окремi нововведення ви­­­бираються для включення до даної наукової традицiї (цi фактори є в значнiй мiрi суто профксiйними).

Якщо реальний процес iнтелектуальної змiни описується в кате­­­горiях традицiї, нововведення та вiдбору, тодi, за Тулмiном, "iнтелектуальна оцiнка" посiдає своє мiсце у процесi розвитку.

У зв'язку з цим висувається "третя гiпотеза": "Розглядаючи пе­­­реваги конкуруючих наукових концепцiй, ми повиннi звертати увагу на критерiї вiдбору, якi дiйсно керують вибором з-помiж наявних концептуальних нововведень у кожний окремий момент часу.

З цiєї гiпотези випливає наслiдок: критерiї, що з повним правом використовуються у данiй науковiй ситуацiї, очевидно, залежать вiд контекста. В плинi iсторiї цi критерiї можуть в певнiй мiрi прог­­­ресивно удосконалюватись (як показав Лакатос для стандартiв мате­­­матичного доведення)"[12.-с.172].

Провiвши рефлексивне порiвняння не важко помiтити, що сформуль­­­ованi Тулмiном гiпотези розглядають концептуальнi змiни не як чис­­­то випадкову подiю чи "соцiальний феномен". Цi змiни - результат свiдомого вибору з-помiж варiантiв, отриманих вченими певного по­­­колiння та традицiї i дають основу розумiння та аналiзу вiдповiдних критерiїв наукової оцiнки. Критерiї оцiнки мають бути пов'язанi iз ситуацiєю, у котрiй вони застосовуються. Концепцiя Тулмiна дозволяє орiєнтуватись на досяжнi iнтелектуальнi цiлi, а не на апрiорнi. Аналiз основоположень концептуального вибору дає нам можливiсть побачити все багатство мiркувань, що привели до вiдповiдного рiшення, та його наслiдки (у том числi - й неочiку­­­ванi).

Повернення до "фiлософiї свiдомостi" ми знаходимо i у Фейєра­­­бенда, який займає вельми цiкаву та оригiнальну позицiю серед ме­­­тодологiв науки. Насамперед заслуговує на увагу його концепцiя "анархiстської" теорiї пiзнання. Використовуючи ту тезу, що iсторiя завжди змiстовно багатша, розмаїтiша, живiша, анiж всi висловленi iсторичнi i методологiчнi концептуальнi побудови, Фейє­­­рабенд пропонує враховувати її стосовно розумiння iсторiї та те­­­орiї пiзнання. Вiн вважає, що жодна конкретна гносеологiчна роз­­­робка не спроможна вичерпати всiх рiзноманiтних урокiв реальної iсторiї становлення i розвитку наук, iсторiї пiзнавального ово­­­лодiння людиною навколишнього свiту i проникнення у власну сутнiсть. В зв'язку з цим вiн закликає до зняття будь-яких обмежу­­­вальних правил дослiдження, оголошуючи реальну науку "по сутi анархiстським пiдприємством", що буде, на його думку, бiльш гуман­­­но та прогресивно - як стосовно пiзнання "насправдi глибоких сек­­­ретiв природи, а не декiлькох iзольованих фактiв', так i вiдносно самої людини, якщо ми бажаємо створити її всебiчно розвинутою, не "затискаючи в лещата кожну частину людської природи". "Прагенню збiльшити свободу, жити повним, справжнiм життям i вiдповiдне прагнення розкрити секрети природи i людського буття, - стверджує Фейєрабенд, - приводить, таким чином, до заперечення всяких унiверсальних стандартiв i задубiлих традицiй"[13. -с.158].

При визначеннi центральної проблеми фiлософiї науки Фейєрабенд виходить з того, що "критичне дослiдження науки повинно вiдповiсти на два питання: 1) Що таке наука - як вона дiє, якi її результати? i 2) В чому полягає цiннiсть науки? чи справдi вона краща, нiж космологiя хопi, наука i фiлософiя Арiстотеля, вчення про дао? чи, можливо, наука є одним з багатьох мiфiв, що виникає за певних iсторичних умов?"[13. -с.516].