Сторінка
1

Період епохи Просвітництва

ПЛАН

1. Період епохи Просвітництва.

2. Мислителі епохи Просвітництва та їх погляди на політику.

Наступним значним кроком у розвитку світової політичної думки став новий час, ранній етап якого пов’язують із встановленням капіталістичних суспільних відносин та епохою Просвітництва (XVII-XVIII), які народила цілу плеяду блискучих мислителів в країнах Європи, Америки і Азії, таких як Гоббс і Локк (Англія), Джеферсон (США), Монтеск’є, Вольтер і Руссо (Франція), Конт і Гегель (Німеччина) та ін.

Отже, подальший розвиток наукового трактування політики пов’язаний з ім’ям англійського філософа Томаса Гоббса (1588-1679 рр.), який у праці „Левіафан, або матерія, форма і влада держави церковної та світської” (1651 р.) обґрунтував наявність зв’язку між приватною власністю і створенням держави. Держава, що її Гоббс уподібнював до міфічного біблійного чудовиська Левіафана, є наслідком домовленості між людьми, що поклала край природному станові й небезпеці виникнення "війни всіх проти всіх". Він був одним із .перших мислителів, які досліджували державу раціональним методом, вільним від будь-яких теологічних прикрас. Т.Гоббс пов'язав посилення всевладдя держави з пануванням у суспільстві непримиренних індивідуальних інтересів.

На відміну від Гоббса, Джон Локк (1632-1704 рр.) у праці "Два трактати про управління державою" зробив спробу політологічного розгляду англійської революції XVII ст. дав обґрунтування встановлення /обмеженої монархії. Його ще називають засновником лібералізму. Він вперше, чітко розрізняв такі поняття як „особа”, „суспільство”, „держава”, причому особу поставив вище за суспільство й державу. За Локком, людина від народження має природні, невідчужувані права "на життя, свободу і власність". Приватна власність - не абсолютна цінність, а засіб побудови вільного суспільства. Володіння власністю впливає на формування індивідуальності.

Важливим у політичній доктрині Локка є трактування ним поняття рівності, яку він виводить із "природного стану речей", її підґрунтям; чесна конкуренція на основі взаємо визнання. Причому рівність не має нічого спільного з природною одноманітністю чи насильницьким зрівноваженням за здібностями. Йдеться про рівність можливостей і намагань. На думку Локка, держава мусить гарантувати три природжена права людини - на життя, свободу та власність. Праця є визначальною формою людської життєдіяльності.

Великий внесок у розробку політичної думки зробили представники французької школи Шарль Монтеск'є (1689-1753-рр.) і Жан-Жак Руссо (1712-1778 рр.). У праці "Про дух законів", розглядаючи закони юридичні й політичні системи різних країн, Монтеск'є дійшов висновку, що будь-які закони, навіть ті, котрі здаються випадковими, виникають не за волею Бога й не за бажанням людини. Вони мають розумну підставу, їхня причина - з навколишньому середовищі (політичний режим, релігія, ідеологія, клімат, населення тощо) або у зв'язку з іншими законами. "Закони в найширшому розумінні є необхідними зв'язками, що випливають із природи речей". Монтеск'є розглядав державу як структуру, певну реальну цілісність, необхідним виявом і результатом внутрішньої єдності якої її законодавство.

Досягненням Монтеск'є є його теорія поділу влади. Аналізуючи британську політичну систему, де практично був розвинутий цей механізм, він доводить, що політичною владою завжди зловживають. Тому І верховенство права може бути забезпечене лише поділом влади на законодавчу та судову, щоб вони могли взаємно стримувати одна одну. і Ж.-Ж. Руссо вважав, що спочатку всі люди жили в природному ! стані, й громадянського суспільства не існувало. Основою соціальної | нерівності стала приватна власність, а це призвело до загибелі початкової рівності й появи громадянської нерівності. Такий перехід стимулював швидкий, але дуже суперечливий прогрес. Мислитель затаврував полярну відмінність між багатими, котрі не працюють, і бідними, які працюють, щоб жити. Цю протилежність він подає як результат істори­чною розвитку - переходу від дикості до цивілізації. Руссо вказав на збільшення політичної залежності людини у зв'язку з розвитком майнової нерівності.

Головне завдання законодавства Руссо вбачав у тому, щоб забезпе­чити щастя й добробут усіх громадян, їхню свободу та рівність.

В Німеччині найавторитетнішими представниками ліберального напряму, які особливо вплинули на розвиток соціально-політичної дум­ки XIX ст., були професор філософії Кенігсберзького університету Іммануіл Кант (1724-1804 рр.), видатний філософ і громадський діяч Йоган Готліб Фіхте (1762-1814 рр.), геніальний мислитель Георг Вільгельм Фрідріх Регель (1770- 1830 рр.). Зокрема Канту належить першість у ; системному обґрунтуванні лібералізму як нової течії соціально-політичної думки. Лібералізм відобразив ідейні позиції заможної части­ни третього стану, яка вимагала економічної й політичної свободи для своєї життєдіяльності. На думку Канта, лібералізм - єдина розумна пла­тформа суспільного устрою, яку .він обґрунтував у таких працях, як "Ідеї загальної історії", "До вічного миру", "Метафізичні початки вчення про право" та ін.

І Кант вперше обґрунтував поняття "правова держава". Щодо форм державного управління, то він був прихильником республіканського ладу, за якого можливий поділ властей:

· законодавча влада належить колективній волі народу;

· виконавча зосереджена в руках правителя за законом;

· судова призначається виконавчою.

Соціально-політична доктрина Фіхте розвивалася в руслі, характерному для німецької класичної філософії природно-правової теорії. Тому й не дивно, що між його поглядами та поглядами Канта дуже багато спільного. ;