Сторінка
2

Емпiричнi факти та теоретичнi узагальнення

Оскiльки контiвська фiлософiя обмежувала можливостi пiзнання сферою емпiричного сприйняття, свiт iдей i свiт речей визнався принципово вiдмiнним. Наприклад, Конт називав матерiальний свiт "втiленою абстракцiєю". Претендуючи на створення наукової фiло­­­софiї, Конт опрацював численнi природничонауковi матерiали; однак, на вiдмiну вiд енциклопедистiв XYIII ст., вiн пiдходив до цих ма­­­терiалiв зi скептичної точки зору, бо вважав, що "вивчення явищ, замiсть того, щоб стати коли-небудь абсолютним, повинно завжди за­­­лишатись вiдносним у залежностi вiд нашої органiзацiї i нашого по­­­ложення"[1. -с.28]. Саме послiдовне означення Контом вiдносностi властивостей суб'єкта пiзнання ми можемо оцiнити як визначальний крок до розбудови фiлософiї науки, котра вважає за свiй обов'язок здiйснення аналiзу, який дозволяє демаркувати науково доведене та обгрунтоване вiд сумнiвного та ненаукового.

Термiн "позитивний" вживався Контом у декiлькох вiдмiнних, але взаємопов'язаних значеннях. Пiд "позитивним" вiн розумiв дiйсне (або реальне), безперечне, точне, практично корисне, вiдносне (на противагу спекулятивно-абсолютному), певним чином стверджуване.

Особливостi позитивiзму яскраво проявляються i в контiвськiй класифiкацiї наук. Нагадаємо, що вiн розташував науки згiдно по­­­рядку слiдування вiд загального i такого, що легше вивчається, точного знання до окремого i складнiшого для вивчення, а тому менш точного, знання. Конт надав класифiкацiї наук "однолiнiйного ха­­­рактеру". Для його класифiкацiї характерними є протиставлення "те­­­оретичних" i "практичних" наук. Це проявилось, наприклад, у тому, що контiвська класифiкацiя наук обiймає в своїх основних рубриках винятково чисто теоретичнi науки. Конт зводив механiку до матема­­­тики, психологiю, а врештi - й соцiологiю - до бiологiї. Перше мiсце в енциклопедичному рядi наук повинна займати матема­­­тика, котра, на його думку, з часiв Декарта та Ньютона являє собою "справжню основу природної фiлософiї", абстрактна частина якої має виняткове значення знаряддя дослiдження i є не що iнше, як поши­­­рення природної логiки на вiдомий тип дедукцiй, а геометричнi та механiчнi явища, дослiджуванi математикою, є найпростiшими, за­­­гальними та абстрактними, тому й слугують основою для всiх iнших явищ.

У класифiкацiї наук Конта взагалi не знайшлось мiсця для логiки, оскiльки вона фактично була ототожнена з позитивним мето­­­дом. Тобто, логiка Контом розглядається у якостi засобу осмислення емпiричних даних, який незалежить вiд плинних чуттєвостей суб'єкта пiзнання, бо логiка пiдвладна принципам, законам, правилам, нор­­­мам, що створенi математикою. За такою поцизiї можна вважати цiлком прийнятною тезу, що "мiльярди разiв повторене на практицi осiдає в головi людини у виглядi фiгур логiки".

Слiд зазначити, що саме вчення О.Конта про логiку, математику та науковий метод, радянською iсторико-фiлософською традицiєю було найбiльше сфальсифiковано.

Аналiз сновоположень методологiчних мiркувань О.Конта, дозволяє побачити, що його iндуктивiзм обмежується "сенсуалiстським емпiризмом". Теорiя, згiдно з Контом, може стати самостiйним предметом наукового (позитивного) пiзнання, якщо вона стане емпiричним чуттєво наявним буттям (наприклад у виглядi тексту), яке вiдрiзняється вiд iнших схожих форм буття (наприк­­­лад: вiдмiннiсть базової теорiї класичної механiки вiд романiв Вальтера Скотта).

У цiлому, позитивiзм рiзницю мiж наукою Нового часу та наукою середнiх вiкiв зводить до змiни ролi iндукцiї та дедукцiї. Се­­­редньовiчна наука, наслiдуючи лiнiю арiстотелевської фiлософiї, притримувалась дедукцiї та оперувала шляхом висновкiв iз загальних правил для окремих фактiв, тодi як нова наука (пiсля 1600 року) починає з окремих фактiв, що спостерiгаються, i приходить до за­­­гальних принципiв за допомогою методу iндукцiї. Так, природничi науки - фiзика, хiмiя, бiологiя - отримали назву iндуктивних наук. Однiєю з найважливiших праць iндуктивiстiв з iсторiї природничих наук слiд назвати "Iсторiю iндуктивних наук" Вiльяма Уевелла.

Уевелл демонструє, що "нова наука" збирає окремi факти шляхом спостереження та експерименту i переходить вiд цих фактiв за допо­­­могою методу iндукцiї до загальних принципiв, тодi як Арiстотель починав iз загальних принципiв i шляхом логiчних умовиводiв (де­­­дукцiй) виводив з них окремi подiї, якi можна було спостерiгати. На його думку вiдмiннiсть мiж "давньою та новою наукою" полягала не у використаннi iндукцiї - давня наука так само грунтувалась на використаннi iндукцiї, як i нова, - а у критерiях, завдяки котрим вiдкритий принцип визнавався справедливим. Тепер метод "перевiрки" є iншим; бiльша увага придiляється узгодженню результатiв з емпiричними фактами, а не узгодженню принципiв iз прийнятою зазда­­­легiдь (апрiорно) картиною свiту.

В новiй науцi, на думку Уевелла, закони конструюються, виходячи з наших спостережень та експериментiв, за допомогою "iндукцiї", тодi як в середньовiчнiй науцi або фiлософiї процес iндукцiї та проведення спостережень проходив повз "середнi аксiоми" i створю­­­вав найбiльш загальнi фiлософськi принципи, на зразок "доверше­­­ностi", "шукання природного мiсця" тощо, з яких "середнi аксiоми" виводились при допомозi дедукцiї. Головне ж завдання iндуктивно орiєнтованої науки є таким: як прийти до цих аксiом та загальних принципiв. "Сирий матерiал" (факти), який має наука i з якого вона повинна побудувати цi принципи, складається, (1) з результатiв, отриманих внаслiдок фiзичних спостережень та експериментiв (їх ко­­­ротко можна назвати "матерiалом спостережень"); (2) зi слiв та ма­­­тематичних формул разом з правилами, згiдно котрих цi слова та формули з'єднуються мiж собою (їх коротко можна назвати "лiнгвiстичним матерiалом"). Таким чином науки є виведення з ма­­­терiалу спостережень загальних принципiв, котрi за зовнiшньою фор­­­мою складаються з символiв, що зв'язуються при допомозi логiчних операцiй. Тобто, на основi "матерiалу спостережень" наука повинна побудувати якусь структуру "лiнгвiстичного матерiалу".

Уевелл послiдовно визначає антитезу думок та речей. Так, в знаннi, наприклад, що рiк складається з 365 днiв, мiститься, з од­­­ного боку, сума днiв як дещо дане, а з iншого - розумовий акт ра­­­хунку. Iнший вiдомий спосiб вираження думок, який допускає iндук­­­тивiзм, полягає в протиставленнi необхiдних та дослiдних iстин. "Необхiднi iстини" виводяться з наших власних думок так, як це бу­­­ло описано ще Декартом i розкрито Кантом; "дослiднi iстини" виво­­­дяться зi спостереження оточуючих нас речей. Тут навiть проти­­­лежнiсть дедукцiї та iндукцiї може розглядатись як iнший аспект тiєї ж основної антитези. Уевелл вважав, що дедукцiя починає з тверджень, котрi постачаються нашими думками, тодi як iндукцiя по­­­чинає виключно зi спостереження зовнiшнiх речей. Друга антитеза подiбного роду наявна мiж теорiєю та фактом. Два термiни, якi, за Уевеллом, у вищiй мiрi виразно роздiляють членiв цiєї антитези, тобто iдеї та вiдчуття: "Я називаю простiр, час, причину тощо "iдеями" . Цi вiдношення передбачають дещо, що виходить за межi того, що дають чуттєвi спостереження . Ми вживаємо слово "iдеї" для того, щоб виразити цей поданий самим мисленням елемент, який має з'єднуватися з "вiдчуттям" для того, щоб виникло знання"[2. -с.44].