Сторінка
6

Короткий філософський словник

54. КАРТЕЗІАНСТВО, направлення в філософії і природознавстві 17-18 ст., теоретич. джерелом якого були ідеї Р. Декарта (латинізов. ім'я сartesius - Картезій, звідси назв.). Основа К. - послідов. дуалізм, тобто розподіл світу на дві самост. і незалежні субстанції - протягнену і мислячу; вхідні принципи картезіанської гносеології - самодостовірність свідомості (декартовське "мыслю, отже існую") і теорія природжених ідей. В розвитку К. виявилися монізм (Х. Де Руа, Б. Спіноза) і окказионалізм (А. Гейлінкс, Н. Мальбранш).

55. МОНАДОЛОГІЯ (від монада і . Логия), вчення про монадах, розвинене Г. В. Лейбніцем в одноім. сурядності (1714) і його послідовниками.

56. СТИХІЙНА ДІАЛЕКТИКА відбиває світ як ціле, що беззупинно змінюється, в якому незмінний і самототожний першопочаток предстає в різноманітних формах, зазнаючи всілякі перетворення.

57. ОБ'ЄКТИВНА ДІАЛЕКТИКА це діалектика природи і матеріальних суспільних відносин. Об'єктивна діалектитка природи виявляється у її безмежності і вражаючій здібності до створення оригінальних форм матеріального буття. О.д.- "діалектика речей" (Геракліт). О.д.включає в себе усе цінне, що напрацьоване метафізикою у якості важливого, але обмеженого і в битійному, і, відповідно, у теоретичному просторі момента. Коротко це такі моменти: статистична модель світу, напрацьована метафізикою, і динамічна модель світу, що належить діалектиці, в цілому правомірно протиставляються одне одному.

58. CУБ'ЄКТИВНА ДІАЛЕКТИКА ("негативна" діалектика), у якій потрібно виділити два моменти: 1). У людському житті суб'єктом заперечуваності є людина. Вона сама визначає в процесі пізнання, що іяк заперечувати, вибирає форми такого заперечення, темпи, умови, сторони і т. п. ; 2). В природі діалектичне заперечення здійснюється без втручання людини, суб'єкта, свідомості як самозаперечення з утриманням в процесі розвитку всього того, що необхідно для подальшого становлення нового. Проте таке уявлення не знаходить розуміння в концепції "негативної" діалектики, що є по суті, хибним, оскільки відкидає самозаперечення в процесі розвитку.

59. ДІАЛЕКТИКА ГЕГЕЛЯ. Вершиною у розвитку домарксистської Д. була ідеалістична Д. Гегеля. Гегель"вперше представив весь природний, історичний і духовний світ і вигляді процесу, тобто у безперервному русі, зміні, розвитці, і зробив спробу розкрити нутрішній зв'язок цього руху і розвитку ". На відміну від абстрактних визначень розсудку Д., за Гегелем є такий перехід одного визначення у інше, в якому виявляється, що ці визначення містять заперечення самих себе.

60. ДІАЛЕКТИКА МАРКСА. Істинне наукове розуміння Д. було створено Марксом і Енгельсом. Відкинув ідеалістичний зміст філософії Гегеля, вони побудували Д. на основі матеріалістичного розуміння історичного процесу ірозвитку пізнання, узагальнення реальних процесів, що діють у природі, суспільстві імисленні. Теорія пізнання розглядається матеріалістичною діалектикою як узагальнена історія пізнання і кожне поняття, кожна категорія, не дивлячись на свій предельно загальний характер, відмічені печаткою історичності. Гол. категорією матеріалістичної діалектики є протиріччя.

61. Молодогегельянство - радикальне крило гегелевської філософської школи. Їх інтерпритація філософії Гегеля і критика християнства виявились специфічною для тогочасних нім. умов формою пробудження буржуазно-демократичного мислення і політичного інтересу взагалі. Оформленню лівого крила гегельянства сприяла книга Д. Штрауса "Життя Іісуса " (1835), де були критично проаналізовані євангельські догмати. Штраус розглядав Христа як буденну історичну особистість, надприродність якої є продуктом міфу.М. цікаво як перша спроба- на моделі релігії - проаналізувати суспільну свідомість у якості соціальної структури (ідеалогії). У центрі їх уваги опинилось питання про те, як виникають і отримують примусову силу невірні уявлення про суспільство. М. виявило обмеженість чисто іманентного аналізу суспільної свідомості і вказало на необхідність дослідження матеріальних суспільних відносин, виведення з них духовного життя суспільства.

62. Старогегельянство - консервативне крило школи Гегеля у Германії 30-40-х рр. 19 ст.; намагались інтепритинувати його вчення у дусі церковно- християнської ортодоксії. На початку С. (Гешель, Гінріхс, Габлер), користуючись протирічним і непослідовним розмежуванням філософії і релігії у гегелевській системі, відстоювали принципи синтезу розуму і віри. Пізніше С. (Вейсе, І. Фіхте - молодший) будували своє вчення у противагу радикальним молодогегельянцам. Вони наголошували на необхідності "виправити" Гегеля у дусі шелінговської філософії тотожності і теодицеї Лейбніца. Займали консервативну політичну позицію.

63. КАТЕГОРИЧНИЙ ІМПЕРАТИВ, центр. поняття етики І. Канта, безумовне загальнообов'яз. формальне правило поведінки всіх людей. Вимагає діяти завжди в відповідності з принципом, який в будь-який час міг б стати загальним моральним законом, і відноситись до всякої людини як до мети, а не як до засобу.

64. Антропологічний матеріалізм - характерна риса домарксовського матеріалізму, розуміння людини як висшого продукту природи, пояснення всіх особливостей і рис людини тільки їх природним походженням. Підкреслення єдності людини і природи було направлено проти ідеалістичного розуміння людини і проти дуалістичного розриву душі і тіла. А. м. 17-18 ст. слугував ідейним поясненням буржуазної революції, проголошуючи несумісність феодального ладу і релігії з подлінною природою людини. А. м. розглядає усі істинно людські риси і якості як "абстракт, присущий… індивіду" (Маркс), тобто відірване від суспільства, суспільної практики.У сучас. буржаз. філософії