Сторінка
2

Короткий філософський словник

13. АГНОСТИЦИЗМ (від грец. agnostos - недосяжний пізнанню), філос. вчення, що заперечує можливість пізнання об'єктивного світу і досягненість істини; обмежує роль науки лише пізнанням явищ. Послідовний А. представлений у вченнях Дж. Берклі і Д. Юма; агностич. тенденції характерні для Канта і сучас. бурж. філософії.

14. МОНІЗМ (від грец. monos один, єдиний), засіб розгляду розмаїття явищ світу в світлі єдиної основи (субстанції) всього існуючого. Протилежність монізму дуалізм (що визнає два незалежних початка) і плюралізм (виходячий з безлічі початків).

15. ДУАЛІЗМ (від лат. dualis подвійний), філософське вчення, що виходить з визнання рівноправності двох початків духу і матерії. Протистоїть монізму, різновид плюралізму. Термін введений Х. Вольфом. Один з найбільших представників Р. Декарт.

16. ПЛЮРАЛІЗМ (від лат. pluralis множинний),

1) філософське вчення, згідно якого існує декілька (або безліч) незалежних початків буття або підстав знання. Термін “плюралізм” введений Х. Вольфом (1712).

2) Характеристика демократичної політичної системи суспільства, при якій соціальні групи мають органічні (інституційні) можливості для вираження своїх інтересів через своїх представників (політичні партії, профспілки, церковні і інші організації).

17. ПОЛІТЕЇЗМ (від пол. і грец. theos бог) багатобожжя, віра в багатьох богів.Протилежність монотеїзм.

18. МОНОТЕЇЗМ Віра в одне єдине божество, в єдиного бога, єдинобожність; протилежність політеїзм. В богословській літературі до монотеістичних релігій відносять іудаїзм, християнство і іслам.

19. БУДДИЗМ. Розповсюджена в багатьох країнах Сходу одна з трьох світових релігій, виникла в Давній Індії в 65 ст. до н. е. на основі культу Будди як втілення найвищого духовного розвитку.Основні напрямки: хинаяна і махаяна. Розквіт буддизму в Індії 5 ст. до н. е. На початку 1-го тис. н. е.; розповсюдився вПівд.-схід. і Центр. Азії, частково в Ср. Азії і Сибірі, асимілювавши елементи брахманізму, даогсизму та ін. В Індії до 12 ст. розчинився в іудаїзмі, сильно вплинув на нього. Виступив проти властивого брахманізму домінування зовнішніх форм релігійного життя (в т ч. ритуалізму). В центрі буддизму вчення про “4 шляхетні істини”: існують страждання, його причина, стан звільнення і шлях до нього. Страждання і звільнення суб'єктивні стани і водночас деяка космічна реальність: страждання стан неспокою, напруженості, еквівалентне бажанню, і водночас пульсація дхарм; звільнення (нірвана) стан незв'язаності особистості зовнішнім світом і водночас припинення заворушення дхарм. Буддизм заперечує потусторонність звільнення; в буддизмі немає душі як незмінної субстанції, людське “я” ототожнюється з сукупним функціонуванням певного набору дхарм, немає протиставлення суб'єкту і об'єкту, духу і матерії, немає бога як творця і безумовно вищої суті. В ході розвитку буддизму в ньому поступово склалися культ Будди і бодхісатв, ритуал, з'явилися сангхі (монашенські общини) і т. д. Буддизм ніколи не знав ані єдиної церковної організації (навіть в рамках однієї держави), ані інших інститутів ,що централізують соціальних. Єдиним загальним для всіх буддистов правилом є право зберігати три Драгоценности (три-ратна): Будду, Дхарму і сангху, що і передавалося з ґенерації в ґенерацію практичні по всім країнам Південної, Східної і Центральної Азии, а в 20 в. Північної Америки, Європи, Росії. Згідно цьому правилу,

1) Є Будда просвітлена, усеведуча сутність, що досягла духовних вершин природним образом через розвиток розуму і серця в довгій послідовності перероджень (сансара). Головними з цих вершин є Просвітлення (бодхі) і Заспокоєння (нірвана), що знаменують остаточне звільнення (мокша) і досягнення вищої мети духовних прагнень в індійській і інших східних культурах, що недосяжно ані богам, ані святим інших релігій.

2) Є Дхарма Закон, відкритий Просвітленим, смислове ядро Всесвіту, що визначає всі процеси, що відбуваються всвіті, взаємосцепленність і взаємозалежність всього. Цей Закон Будда збагнув і повідомив учням в вигляді Слова, тексту сутр (проповідей, бесід). Тексти Закону Будди декілька століть передавалися мовно. В 80 до н. е. вони були вперше записані на пали, спеціально створеній буддійськими монахами на мові індоєвропейської групи (близькому санскриту). Ці писання склали канон школи тхеравадінов (старейшин) і називалися Три кошики (Трипитака, на мові пали Типитака)

3) Є сангха община рівних, не жодної власності, що жебракують (бхикху, на пали: бхикху), співтовариство носіїв Закону, хранителів знань і майстерності, що з ґенерації в ґенерацію слідують шляхом Будди

Буддизм починався як рух жебраків і відчуджених в умовах розпаду родо-племіних відносин і становлення раньогромадського суспільства. Людям, що не знайшли собі місця в структурах, що формуються, соціальних, Будда запропонував свій Закон (Дхарма) і шлях врятування від страждань в общинному братерстві, що перебуває поза громадянським життям і державними інститутами, але і не пориває із ними, окормляє громадян духовно і годується від них матеріально. Таким чином, життя на узбіччі суспільства, в общині (сангхе), монастирі ставало самим підходящим місцем для вдосконалення розуму і психіки людини.

20. ІУДАЇЗМ, найбільш рання монотеістична релігія, виникла в 1-м тис. до н. е. в Палестині. Розповсюджена в основному серед євреїв. Прихильники іудаїзму вірять в Яхве (єдиного Бога, творця і володаря Всесвіту), безсмертя душі, загробне життя, прийдешній прихід месії, богообраність єврейського народу (ідея “завіту”, союзу, договору народу з Богом, в якому народ виступає як носій божественого відкриття). Канон священих книг іудаїзму включає Тору (“П'ятикнижжя Моісея”), книги пророків і Писания. Різноманітні тлумачення і коментарі канону зібрані в Талмудє. В іудаїзмі отримали розповсюдження містичні вчення(кабала, хасидизм). Число послідовників оцінюється близько 18 млн. ( десь 1/3 з них в США).

21. ІНДУЇЗМ, сукупність релігійно-мифологічних переконань, що сформувалися і що існують в Південній Азії: Індії (83% населення), Ніпалі, Шрі-ланці, Бангладеші. Частково розповсюджений в Східній Азії (Малайзія, Індонезія, Сінгапур), Африці і деяких інших регіонах в основному серед виходців з Індії або Шрі-ланки.Термін “індуїзм” виник на основі слова “хінду”, персидського варіанту імені ріки Синдху ( грец. Індус, сучас. Інд), що зафіксоване ще в “Авесте”. Пізніше це слово стало значити не тільки ріку і країну, а і Індіюта її народ. В часи мусульманських і європейських завоювань “хінду” називали всіх прихильників місцевої релігії, протиставляючи їх мусульманам пізніше християнам. Самі же хинду (індуси, індуїсти), сприйнявши через англічан слово “індуїзм”, досі продовжують використовувати і саму назву релігії “санатана, дхарма”, що враховуючи багатозначність слова дхарма, можна перевести лише дуже узагальнено як “споконвічний порядок”, “споконвічний закон”. Настільки абстрактне визначення дуже добре відбиває важковловиму суть цієї релігії, що і в цьому істотна її особливість не піддається вичерпному і непротирічному опису. Індуїзм в цілому справляє враження громіздкого, аморфного, позбавленого чітких кордонів комплексу, що розпадається на ряд течій, гілок, велике число шкіл, культів, заснованих часом на взаємовиключаючих ідеях і практиках. В індуїзмі величезне число богів, але немає єдиного для всіх бога; немає засновника релігії або бога, але є безліч засновників (часто міфічних) окремих вчень і сильнорозвинутий культ духовного наставництва; немає єдиного Священного Писання.