Сторінка
1
Філософська думка України та інших пострадянських республік переживає важкий процес переходу від старого до нового етапу свого розвитку. Як і всі гуманітарні науки, вона опинилась у стані глибокої кризи, що с частиною кризи суспільства. У цих умовах розгорнувся цілком закономірний процес пошуку творчих шляхів і методів подолання кризи, виходу філософії на якісно новий рівень розвитку. Уже можна спостерігати чимало позитивних моментів, які свідчать про прагнення філософів сформувати інноваційну парадигму вищої освіти. Формуються нові філософські школи та течії. Проводяться вузівські, всеукраїнські, міжнародні науково-теоретичні та науково-практичні конференції, методологічні семінари. Видано немало цікавих монографій, підручників, розроблено типові програми курсу "Філософія", на цій основі створено робочі програми, методичні рекомендації для самостійної роботи студентів. Творчо впроваджуються новітні педагогічні технології: лекції на основі опорних конспектів, лекції-діалоги, лекції проблемно-пошукового характеру, семінари з вирішенням ситуаційних завдань, семінари-дискусії, студентські олімпіади тощо. Активно використовуються спецкурси на теми: "Філософія науки", "Філософія економіки", "Філософія бізнесу", "Філософія техніки", "Філософія освіти", "Філософія права" та ін. Подальшого розвитку набуває комп'ютеризація та інформатизація навчально-методичного, науково-дослідницького й виховного процесу.
Однак важливі не самі кількісні зміни, конкретні форми інноваційних педагогічних технологій, а наповнення їх глибоким, творчим змістом. Творчий пошук - це не хаотичний, а цілеспрямований процес, який супроводжується зламом сталих принципів і способів вирішення конкретної проблеми, висуванням мети та формуванням нових підходів і засобів.
Нині майже всі філософи пишуть і говорять про необхідність рішучої відмови від стереотипів, шаблонів і переходу до нових теоретичних проривів, якісних змін, які відповідають вимогам сучасної вищій школи. Таку позицію можна тільки вітати, але, на жаль, самі підходи до процесу оновлення філософії думки дуже поляризовані, що негативно впливає на якість її викладання.
Правомірно говорити про наявність традиційно-фундаменталістичного, деструктивно-оновлюючого й конструктивно-оновлюючого підходів. Такий поділ різних підходів, природно, носить умовний характер. Наприклад, автор підручника, монографії, лекційного курсу одні теми розкриває в конструктивно-оновлюючому, а інші традиційно-фундаменталістичному підході. Водночас виділення трьох названих підходів дозволяє більш реально показати всю складність, важкість і драматичність подолання кризи в розвитку філософії, методики її викладання.
Представники традиційно-фундаменталістичного підходу відмовилися від частого цитування класиків філософії, особливо марксистської, від сокирно-лобової критики так званої буржуазної та ревізіоністської філософі, що заслуговує на підтримку. Однак вони, зазвичай, прагнуть наводити як у виданнях навчального характеру, так і в наукових працях цитати без лапок, а також зберігають колишні догматичні положення. Наприклад, трактують філософію як науку про найбільш загальні законі, розвитку природи, суспільства й мислення, коли вже затвердилась ,сумка, що вона є універсальним типом знань. Нерідко характеристика основного питання філософії дається в традиційному формулюванні Ф. Енгельса, хоча філософська думка накопичила за останні роки нові цікаві судження.
Нерідко матеріалістичне та ідеалістичне направлення в філософії характеризуються як альтернативні. Тим самим оновлюється традиційне радянське кліше: матеріалізм - це позитив, Ідеалізм - негатив. Однак Г. Гегель наголошував, що нема духу без матерії і не існує матерії без духу. В. Ленін стверджував, що "розумний ідеалізм ближчий до розумного матеріалізму, ніж дурний матеріалізм". Представники цього підходу характеризують екзистенціалізм, структуралізм, прагматизм та Інші течії сучасної філософії як конкуруючі, альтернативні. Суперництво між названими вище течіями дійсно існує і є однією з рушійних сил розвитку філософської думки. Однак закон єдності та боротьби протилежностей містить також діалектичну єдність різних явищ і процесів, і тому різні філософські школи, течії та напрями слід розглядати як там, що взаємодоповнюють і збагачують один одного в пізнанні оточуючого світу, особливо місця та ролі людини в ньому.
Крім того, у науковій та навчальній літературі можна зустріти елементи упередженого відношення до філософії схоластів як до формального знання, відірваного від життя та практики, безплідного міркування. Дійсно, схоласти середніх віків і пізнішого часу обговорювали й обговорюють питання, далекі від вимог життя, практичної діяльності людей. Однак потрібно враховувати безсумнівні заслуги схоластичної філософії. У часи середньовіччя вона протистояла містицизму, який прагнув довести можливість пізнання істини на шляху надчутливого споглядання, одкровення, екстазу. Саме схоластична філософія звернулася за доказами до сили розуму, його можливості розмірковувати на основі логічно вивірених кроків. Її імператив "знати, щоб вірити" був початком раціонального підходу до світу і від неї перейшло в спадщину немало корисних відкриттів в області гносеології. Схоластика це й методика викладання, яка потребує участі в диспутах, володіння гнучким розумом, апаратом логічних понять, вмінням не замкнутися повністю на формальному вивченні навчального матеріалу Якщо б схоластична філософія несла в собі тільки негативний зміст, то була б незрозумілою діяльність видатних мислителів - викладачів Фоми Аквінського, Григорія Сковороди та інших особистостей європейської освіти.
Завантажити реферат