Сторінка
1
Витоки антропоцентризму
І вас мають стерегтися і боятись кожен звір на землі і кожна птиця в повітрі, і все. що рухається по землі, і всі риби у морі.
Книга Буття, 9:2
Давно сталою традицією й у західній, і в східній філософії, що люди належать до вищих істот. Відповідно до іудаїзму і християнства люди створені по божій подобі і їм дане право мати зверхність над істотами нижчого порядку.
Антропоцентрична установка на скорення природи багато в чому породжена іудейсько-християнським віровченням про людину як надприродну істоту і вершину творіння. Як вважає Лінн Уайт, руйнування язичеського анімізму означало ствердження байдужності до “самопочуття” природних об'єктів, що відкривало психологічну можливість експлуатації природи (44). Відбулася десакралізація дикої природи. Лінн Уайт, відомий американський історик вважала, що екологічна криза є наслідком “ортодоксальної християнської зарозумілості по відношенню до природи” (58). Що підтверджується відомою цитатою з Біблії, де Бог говорить Адамові й Єві: “плодитеся і розмножуйтеся, наповняйте землю і скоряйте її. Будьте хазяїнами над рибами в морі, над птахами в небі і над усіма тваринами на землі” (Книга Буття, 1:28) (58). Ще в Книзі Буття сказано: “Тому що Господь сказав Ною: Усе призначено вам: трави і звірі”.
Вважається, що християнський Бог любить усіх своїх тварин, але згадаємо історію про всесвітній потоп у тій же Біблії: “обрушив я (Бог) воду на землю, щоб знищити всю плоть, усі, у чому подих життя й усе, що є на землі, повинне вмерти. І вся плоть, що рухається на землі, загинула, і птах і худоба і звірі і всі повзучі тварини і всі люди. Усі, у кому був подих життя на цій сухій землі, загинули. Лише Ной і ті, хто були з ним у ковчегу, залишилися живими.
Язичество вважало природу одухотвореною, що разом з божествами заслуговує на повагу і поклоніння. Однак християнство відкинуло священність, божественність природи, представивши її як творіння нижчого порядку, покликане служити людським потребам. Більше того, природа стала сприйматися як тимчасовий бар'єрна шляху до порятунку. Капіталізм же взагалі перетворив землю зі священної в джерело прибутку.
Однак Юджин Харгроув, на відміну від Лінн Уайт, не схильний так сильно звинувачувати релігію. “Релігія ж, хоча і часто критикується як головний винуватець (екологічної кризи — авт.), відігравала набагато менш фундаментальну роль. Більшість безсторонніх для екології ідей зародилося не в західній релігії, а у філософії. Можна стверджувати, що релігія, постійно запозичаючи у філософії, сама стала її жертвою” (69).
Що ж стосується етики, то вона довгий час взагалі “видовою ідеологією білої чоловічої статі середнього класу” (70). Інші екофілософи схильні бачити початок антропоцентризму в грецькій філософії.
Недарма Аристотель вважав, що “рослини існують для тварин, а тварини для людини” (Політика, гл. 8). Учення Аристотеля в більш примітивному вигляді було викладене його послідовником Ксенофонтом. Його філософія звільняла людину від каяття через долю інших істот і мала величезну популярність. Католицький філософ Хома Аквінський розвив їх думку, проголосивши, що рослини і тварини існують не для себе, а заради людини. Хома Аквінський вважав, що оскільки тварини нерозумні, то співчування поширювати на них неправильно. Його антропоцентричні ідеї почали ставитися під сумнів лише в XIX столітті.
Свій внесок у розвиток антропоцентризму вклав Р. Декарт. Він вважав, що тварини не здатні не лише думати, але і відчувати, перетворивши їх у звичайні механічні іграшки. Навіть Кант, і той заявляв: “ .що стосується тварин, то ми не маємо тут прямого обов'язку; Тварини не мають свідомості і є лише засобом для досягнення цілі. Ця ціль — людина” (46).
Сприяло антропоцентризму і вчення Т.П.Павлова про рефлекторну діяльність у тварин, і погляди К. Ціолковського, що пропонував знищити в космосі все життя, у тому числі диких і домашніх тварин, і вчення В. Вернадского про ноосферу. Свій внесок в антропоцентризм вклали економісти. Так, відомий англійський економіст Джон Локк, на якого потім посилалися і Маркс, і Джефферсон, вважав, що необроблена людиною (незаймана) земля не має ніякої цінності. На його думку хліб більш коштовний ніж жолуді, вино чим вода, одяг чи шовк ніж листи, шкіра чи мох. Згідно поглядів багатьом філософам-антропоцентристам, природа існує не сама для себе, а для того, щоб ми її осягали (грецькі філософи), експериментували з нею (Френсис Бекон), перетворювали в гуманізовану чи людську природу (Карл Маркс) і експлуатували для матеріальних благ(Адам Сміт).
Спільне у всіх цих поглядах те, що існування людей більш цінне, ніж існування тварин і рослин. Виходить, що ми живемо на вищому рівні, здатні на шляхетні вчинки і маємо достоїнство і цінність, які, нібито, недосяжні інших форм життя. Коли вмирає людина, світ втрачає дещо більш важливе, більш цінне, ніж коли гине ведмідь чи береза. Ідея цього так глибоко вкоренилася в нашій культурі, що важко думати про неї ясно і критично (39). Багатьом з нас здається очевидним, що благо людей має велику цінність і, отже, йому треба надавати в наших моральних помислах більшої ваги, ніж благу звірів і рослин. Людина мріяла про братів по розуму на інших планетах, а добрих взаємин з сусідами на планеті не шукала.
Американський екофілософ Пол Тейлор вважає, що в людства є три класичних аргументи на користь людської переваги: іудейсько-християнський погляд, що люди були поставлені Богом на вищу ступінь, і походять на нього зовні; погляд греків, що як раціональні істоти, люди є вищими стосовно тварин і рослин за їх самою природою; і картезіанський погляд, за яким люди більш цінні, тому що мають душі, у той час як інші створення мають лише тіла (39).
Скорення природи людиною захищалося багатьма філософами. Підкорення природи, наприклад, за Фр. Беконом, ніколи і нікому не шкодить і ніколи не обтяжує совість почуттям провини і каяття (44). Більше того, зростання технічної влади людини над природою, її скорення завжди розглядалось як спосіб саморозкриття і самовираження людини. Як справедливо вважає
94
Л.І. Василенко, “підпорядкування природи стало розумітися як річ поза від всякою етики. Зі скоренням природи пов'язане і відоме гасло “знання — сила”, що має мало спільного з розумінням знання як істини” (44).
Юджин Харгроув вважає, що розвитку антропоцентризму чимало сприяв тріумф факту над цінністю. Почуваючи, що ціннісні розуміння негативно впливають на наукову об'єктивність, учені стали уникати гуманітаріїв, орієнтованих на цінності і прийняли доктрину морального нейтралітету по відношенню до їхньої роботи. До середини XX століття наука і гуманітарні дисципліни вважалися настільки різними, що вони могли бути охарактеризовані як дві різні культури (69).
На думку цього ж автора, усупереч багатьом монументальним досягненням філософії, їй не вдалось протягом розвитку цивілізації створити основу для екологічного мислення. Ця невдача особливо була помітна в головних розділах філософії: метафізиці, епістемології, етиці, соціальній і політичній філософії, філософії науки, і, звичайно, естетиці. Конкретно поняття вічності і незнищенності, приписувані грецькою метафізикою фізичній речовині, загальмували розвиток мислення в контексті навколишнього середовища у жителів Заходу. Усе це заважало і розвитку теорії природної краси, а сучасна філософія серйозно підірвала основи етики і теорії цінностей взагалі. І, нарешті, філософські науки постійно розхитували законність екологічної науки чи науки природної історії, ще більше ускладнюючи проблему (69).
Завантажити реферат