Сторінка
3
До таких же “видів-пасажирів” можна віднести ендемічні і
рідкісні види, що практично не мають для екосистеми ніякої користі, через свою нечисленність. Однак, саме ними природоохоронці і займаються найінтенсивніше.
Як продовжує Горке, “раніше в охороні природи міг використовуватися хоча 6 “чистий продукт” — гіпотеза стабільності різноманіття. Вона постулує, що видова різноманітність гарантує стабільність. Однак сьогодні ця гіпотеза, як загальне правило, практично спростована” (160).
Таким чином, як ми бачимо, екологічні аргументи не можуть допомогти антропоцентризму обґрунтувати охорону усіх без винятку видів. Суперечку вдруге виграють екобіоцентристи, що пропонують захищати види тварин і рослин насамперед через
98
їхню самоцінність, заради них самих, а не заради їх користі для людини чи екосистем.
3. Естетична користь.
В антропоцентристів залишився останній аргумент, що базується на естетичній користі. Згідно естетичної аргументації різноманіття видів потрібно цінувати як нематеріальний ресурс, який необхідно охороняти для задоволення, натхнення, духовного збагачення і духовного очищення нині живучих людей та їхніх нащадків.
Дійсно, що може зрівнятися за своєю красою з квітучим лотосом, білим журавлем, калібрі? Однак, варто пам'ятати, улюбленців людини на Землі не так вже й багато. Близько 98% усіх видів тварин належать до членистоногих, яких навряд чи можна записати до числа красенів. Ну наприклад, хто буде захоплюватися естетикою мух і комарів? Крім Вервеса й Ключицького зрозуміло, що в рамках естетичної аргументації аитропоцентристів непоказні, дрібні, потворні види мають мало шансів. Чи взагалі їх не мають. Суперечку втретє виграють екобіоцентристи, що закликають охороняти всіх живих істот, красивих і некрасивих, не через красу, а через Їх самоцінність, заради них самих.
Як ми бачимо, антропоцентричні аргументи потерплють фіаско за всіма трьома позиціями. Варто також додати, що не завжди зможуть “працювати” природоохоронні мотивації, що базуються на почуттєвих перевагах людини: жалісливості, любові і т.п. Не всі люди здатні шкодувати, благоговіти, любити. Більш того, як нам переконливо показав Мартін Горке, важко змусити себе любити естетично неприємну істоту. Тому базовим природоохоронним аргументом залишається тільки екобіоцентричний, що спирається на справедливість, відповідальність, обов'язок людини перед світом природи.
Досить часто доводиться чути і таке заперечення: а яка різниця для самої природи, з якої позиції її охороняти: заради користі для людини чи заради неї самої? Адже для природи все рівно, хто її охороняє — екобіоцентрист чи антропоцентрист. Звичайно, для природи — усе рівно. Однак у плані методології природоохорони і кінцевого результату ці підходи відрізняються кардинально.
Екобіоцентризм націлює людей на збереження якомога більшого числа видів живих істот і ділянок дикої природи (без особливої при цьому користі для людини чи навіть їй на шкоду). Для цього спонукає поважати права природи й обмежувати права
99
й інтереси людини (не все для блага людини, не все в ім'я людини). Антропоцентризм, навпаки, в основу ставить інтереси і права людини. Тому природні об'єкти і види живих істот будуть збережені лише тоді, коли це вигідно людині. Але часто буває так, що інтереси людини не збігаються з інтересами охорони природи чи навіть суперечать їй. У зв'язку з чим видів живих істот і ділянок дикої природи буде збережено стільки, скільки це потрібно людині (все для блага людини, все в ім'я людини). Тому антропоцентризм, як світогляд, дуже обмежує практичні можливості і кінцеві результати природоохорони.
Друга істотна відмінність екобіоцентризму від антропоцентризму полягає в методології вирішення природоохоронних проблем. Антропоцентризм стверджує, що екологічні питання можуть-бути вирішені без фундаментальних змін в існуючих цінностях, світогляді і моделях виробництва і споживання, а шляхом реформування, компромісів і чисто технологічних рішень. (Наприклад, збільшення аркушів Червоних книг чи розробки нових ГДК). Однак, подібні перетворення лише сповільнюють процес знищення дикої природи. Спираючись на антропоцентризм, природоохоронці будуть програвати одну битву за іншою. Екобіоцентризм, не заперечуючи технологічних природоохоронних рішень, наполягає насамперед на радикальних змінах у світогляді, цінностях, у суспільному і політичному житті. Він вимагає великих змін структурного характеру, заснованого на зміні ціннісного підходу до природи і життя. Це дозволить кардинально вирішувати екологічні проблеми.
Наступна методологічна відмінність: наскільки далеко можна заходити в захисті дикої природи і живих істот. З погляду антропоцентризму, коли природа цінується невисоко, як ресурс, буде вважатись морально невиправданим відведення великих територій під заповідники, витрата величезних сум на порятунок рідкісних видів, не говорячи вже про радикальні природоохоронні акції, спрямовані на знищення чи псування власності, що калічить природу, на порушення закону в ім'я захисту природи і т.п.
Однак, згідно екобіоцентризму, коли дика природа і живі істоти прирівнюються по своїй цінності до людини, визнаються як суб'єкти, стає морально виправданим з метою їх захисту йти на самі радикальні міри.
Є ще один серйозний аргумент на користь екобіоцентризму.
Захищати слабкого, нічого натомість не одержуючи, просто через
100
справедливість, завжди вважалося шляхетною рисою людського характеру. Такі вчинки здавна високо цінувалися суспільством, а люди, що їх робили, мали багато послідовників. І навпаки, переслідувати в усьому свою користь — не найкраща людська якість.
Критика ідеї ноосфери
Основоположники учення про ноосферу (Е. Леруа, П- Тейяр де Шарден, B.I. Вернадський) вірили, що людський розум, перетворюючись в планетарну геологічну силу, приведе до більш досконалих форм буття. У деяких випадках ноосфера взагалі розглядалася як повне усунення зла, узагалі як благо. Люди, що стоять біла витоків цих ідей, поступово перетворилися в ікони, а їхні погляди довгий час не підлягали сумніву і стали свого роду теоретичним обґрунтуванням переоблаштування природи.
Так, відомий радянський географ і письменник І.М. Забєлін писав: “Усе, що зараз відбувається з людством, підводить його впритул до виконання дійсно тільки йому властивої і призначеної місії — до керування природними процесами спочатку на земній кулі, а потім і в навколосонячному просторі. Техносфера і ноосфера можуть бути, так би мовити, підведені під одну загальну категорію — вони важелі, за допомогою яких людство приступає до керування як своїм життям, так і природою земної кулі” (155).
Завантажити реферат