Сторінка
1
Системність та раціональність філософського знання вимагає аналізу фактів дійсності на основі деяких висхідних понять, положень та принципів. Стрижневим поняттям нашого дослідження є «якість вищої освіти», що, в свою чергу, є цілісним поєднанням таких термінів, як «якість», «освіта», «вища освіта», «якість освіти». Для того, щоб отримати чітку концептуальну картину-тло нашого дослідження, зробимо спробу проаналізувати ці поняття, застосувавши так званий «контекстуальний методологізм». Відзначимо, що «класичний методологізм» передбачає існування універсальних і повсякчас значимих методів і правил наукового дослідження; натомість «контекстуальний методологізм» ставить правила у залежність від контексту дослідження.
Контекст у даному випадку може визначатись тим чи іншим аспектом якості освіти, відображати соціально-культурні, політичні та інші сторони, які виявляють дотичність до проблеми якості освіти. У найширшому сенсі контекст нашого дослідження відповідає предмету останнього - філософському аналізу. Методологізм, за М.Хайдеґґером, «будучи сутністю буття науки, розділяє на предметні частини ціле об'єктивної реальності, протиставляючи їх одне одному, абстрагуючись від унікального, одиничного» [23, с. 45]. Власне можливістю абстрагування від одиничного та чутливістю до змін контексту дослідження, «контекстуальний методологізм» і видається найбільш адекватним в даній ситуації.
Не можна не врахувати і авторський підхід Т. Єлісєєвої та Б.Батуріна, які обґрунтовують доцільність дослідження якості освіти як наукової проблеми за допомогою «внутрішнього методологізму», на противагу «зовнішньому, космоцентричному». На переконання дослідників, зовнішній методологізм «породжує описово-пояснювальний, а не конструктивний характер оцінки якості освіти, який не дозволяє реально управляти нею, виходячи з внутрішніх основ змісту освіти» [7, с. 115]. Оскільки ми розглядаємо проблему якості освіти з філософської, а не чисто наукової точки зору, переконані, що поєднання внутрішнього та зовнішнього методологізму - це адекватний спосіб забезпечення довершеності дослідження.
Таким чином, дослідження якості освіти можливе лише виходячи з розуміння самої природи освіти. Ось деякі з поширених тлумачень освіти. Освіта - це соціальний інститут, «за допомогою якого здійснюється передача культур, спадщини (професійних знань та умінь, моральних цінностей та ін.) від одного покоління до іншого, а також соціалізація індивіда і підготовка його до оволодіння різними соціальними ролями» [24, c.348]; «освіта - не лише спеціалізована діяльність, але й соціальний інститут. І, як кожна соціальна інституція, вона характеризується багатовимірністю - економічно-фінансовою, політичною, світоглядною»[11,c.3]; освіта - це комплексне педагогічне явище, «яке інтегрує в собі навчання, виховання і цілеспрямований розвиток людини як особистості» [21, с. 115], що «має безліч характеристик, одночасно включаючи: принципи (концепції, парадигми, моделі та ін.); засоби (величезна мережа закладів); методи (найрізноманітніші операційні дії для досягнення максимального результату мінімальними зусиллями); процес (реальний перебіг отримання сутнісної частини освіти, організація якого повинна враховувати нововідкриті закони діяльності людського мозку сучасні характеристики того емоційно-інформаційного поля, в якому зростають підростаючі покоління); результати - усе те, що необхідно засвоїти, виходячи зі стін навчального закладу, і використовувати в практичній діяльності» [14, c.202]; освіта - це «суспільний процес (діяльність, інституція) розвитку і саморозвитку особистості, пов'язаний з оволодінням соціально значущим досвідом, втіленим у знаннях, вміннях, навичках творчої діяльності, чуттєво-ціннісних формах духовно-практичного освоєння світу. У філософському вимірі «освіта» є процесом суб'єкт-суб'єктної взаємодії учителя (педагога) і учня (студента), спрямованої на передачу (засвоєння) знань, формування вмінь і навичок, виховання культури мислення і почуття, здатності до самонавчання і самостійної життєтворчої діяльності» [1, c. 47]; освіта - «один із найяскравіших і найзагадковіших загальноцивілізаційних феноменів. Із часу свого виникнення і до сьогодні, вона - відкрита, нелінійна й динамічна соціокультурна система, що постійно розвивається. Кожна історична епоха, кожен етап людської цивілізації відбивається в освіті, немов у гігантському дзеркалі» [8, c. 48] ; є «полем, де перетинаються педагогіка, етика і політика, взаємодіють різні соціальні інститути у здійсненні освітнього процесу, виявляється внутрішня єдність індивіда і суспільства»[17, c.7]; «не лише індивідуальна, суспільна, але й всезагальна онтологічна форма розвитку», «така ж фундаментальна форма існування буття, як простір, час, рух» [15, c. 19] (підкреслено мною - М.К.).
Щодо вищої освіти, то її характерними ознаками, порівняно з іншими освітніми та науковими системами, є «єдність соціального, культурного, економічного та наукового середовища, яке на основі системності та взаємодії формує певний інтегральний модернізаційний результат, що виявляється у процесах удосконаленого відтворення суспільства»; «для вищої освіти показовим є системне відтворення на високому інтелектуальному і культурному рівнях одночасно всіх елементів процесу набуття, відновлення і продукування знань: джерела знань (науки), носія знань (викладача), об'єкта та суб'єкта знань (студента)» [9, c. 113].
Подані вище визначення дають змогу виділити декілька основних аспектів (контекстів) «прикладання» поняття якості до освіти: (1) якість освіти як соціального інституту, (2) якість освіти як педагогічного явища, (3) якість освіти як суспільного процесу, (4) якість освіти як процесу суб'єкт-суб'єктної взаємодії, (5) якість освіти як загальноцивілізаційного феномену, (6) якість освіти як соціокультурної системи, (7) якість освіти як єдності соціального, культурного, економічного та наукового середовища. Усі названі аспекти можуть стати окремими складовими філософського аналізу якості вищої освіти.
Осмислення поняття «якісна освіта» має відбуватись також із урахуванням тих суперечностей, які характерні сьогодні для більшості освітніх систем: інформаційне перенасичення змісту освіти і неадекватність зусиль з боку вищих органів управління освітою щодо систематизації та стандартизації накопичених знань; поглиблення розриву між тим значенням, яке має освіта для соціуму інформаційної доби, та компетентністю, реальним професіоналізмом безпосередніх носіїв соціального знання - вчителів і педагогів; загострення відносин «покоління - спадщина», посилення суперечності між об'єктивно необхідним відтворенням і новими соціальними реаліями [20, c. 30]. Якість вищої освіти - це якість освіти періоду становлення нового інформаційного суспільства, що, безумовно, потребує нової філософії освіти, «адже саме їй під силу розглянути та осмислити сутність та природу всіх явищ у освітньому процесі: онтологію, логіку, аксіологію, етику, методологію та ідеологію освіти», а отже, і її якості [8, c. 49].
Завантажити реферат