Сторінка
1

Методи рефінансування центральним банком комерційних банків

Вступ

Серед інструментів грошово-кредитної політики важливе значення має політика, яку проводить НБУ як кредитор в останній інстанції. У країнах із розвинутими ринковими відносинами Центральний банк надає кредити комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам, рефінансуючи їхні активні операції, тобто здійснюючи переоблік комерційних векселів і надаючи ломбардний кредит. Національний банк України також використовує зазначені вище види кредитування.

В основних напрямках грошово-кредитної політики України йдеться про те, що для підтримання необхідної ліквідності банківської системи НБУ продовжуватиме здійснювати рефінансування комерційних банків через:

- операції РЕПО;

- ломбардні кредитування;

- кредитні аукціони.

Передбачається переказати на рефінансування комерційних банків близько 500 млн. грн., що дасть можливість комерційним банкам інтенсивніше здійснювати кредитні підтримування конкретної економіки. Політика рефінансування буде сприяти подальшому розвитку економіки, що є актуальним у перехідний період.

Мета даної роботи – розкрити методи рефінансування Центральним банком комерційні банки.

Головні задачі:

- розкрити відносини між Центральним банком та комерційними банками;

- визначити економічну сутність і значення кредитів, що надаються Центральним банком комерційним банкам;

- ознайомитися з еволюцією кредитних відносин НБУ з комерційними банками;

- розкрити метод рефінансування комерційних банків за допомогою проведення кредитних аукціонів;

- розкрити метод рефінансування Центральних банків під заставу державних цінних паперів;

- ознайомитись з досвідом Центральних банків зарубіжних країн з кредитуванням комерційних банків.

Для написання роботи використано законодавчі і нормативні документи, підручники, наукові посібники, наукові статті в журналах та газетах таких економістів: А.Н.Мороза, Б.С.Івасіва, Я.Чайковського, М.Ф.Пуховкіної, І.Сп’як, М.Баб’юк та інших.

В роботі використано методи дедукції і індукції, збору і обробки інформації.

Переходимо до характеристики відносин між Центральним банком та комерційним банком.

Розділ 1

Відносини між центральним банком та комерційним банком

Центральні банки у переважній більшості країн не вступають у безпосередні взаємовідносини з підприємствами, організаціями та населенням, а здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування інших банківських установ, уже через них впливаючи на економічні процеси. Тому функція “банку банків” передбачає діяльність Центрального банку як міжбанківського розрахункового центру та кредитора основної інстанції.

З метою забезпечення безперешкодної організації розрахунків у господарстві комерційні банки відкривають кореспондентські рахунки в Центральному банку, на яких зберігаються певні суми коштів і через які здійснюються розрахунки між банками. Крім того, Центральний банк встановлює норми обов’язкових резервів у відповідній пропорції до розміру у комерційних банках. Депонування таких резервів у Центральному банку здійснюється для забезпечення гарантії платежів за депозитами, а також регулювання кредитних можливостей комерційних банків.

Акумуляція цих сум на рахунках у Центральному банку дає можливість використовувати їх для надання короткострокових кредитів комерційним банкам на поновлення тимчасового браку коштів. Центральний банк у такий спосіб забезпечує стабільність функціонування своєї банківської системи, діючи як кредитор основної інстанції, що дає змогу запобігати масовому банкрутству банків унаслідок якоїсь несподіваної фінансової паніки. Тому Центральний банк повинен мати постійну можливість надавати такі кредити навіть тоді, коли це суперечить іншим цілям його діяльності (наприклад, боротьбі з інфляцією).

Крім кредитування і розрахунків, на Центральний банк як “банк банків” досить часто покладаються обов’язки з ліцензування і контролювання діяльності інших кредитних установ країни. Центральний банк встановлює обов’язкові для комерційних банків правила здійснення операцій, ведення бухгалтерського обліку і складання звітності, розробляє необхідні кваліфікаційні вимоги до керівництва працівників банківських установ. Ця діяльність Центрального банку має на меті запобігати зловживанням у банківській сфері, забезпечити стабільну роботу кредитних інститутів, безпеку вкладів юридичних і фізичних осіб, зменшення ризику банкрутств в економіці в цілому.

Отже, головна функція Центрального банку – це діяльність як міжбанківського розрахункового центру та кредитора останньої інстанції. Більш глибше функцію Центрального банку як кредитора комерційних банків, розглянемо в наступному розділі.

Розділ 2

Еволюція кредитних відносин НБУ з комерційними банками

З початку створення Національного банку України (1991 р.) кредитні відносини між ним та комерційними банками мали не ринковий, а суто адміністративний характер. НБУ здійснював кредитні емісії і спрямовував кошти на завершення розрахунків шляхом заліку взаємної заборгованості між підприємствами, на покриття дефіциту державного сектору економіки. Це відбувалося або безпосереднім кредитуванням НБУ окремих суб’єктів (кредити уряду, іншим органам державного управління), або через продаж ресурсів комерційним банкам (кредити на завершення розрахунків шляхом заліку).

Між комерційними банками ресурси розподілялися з урахуванням розміру статутного фонду, мережі банківських установ тощо.

Кредитні емісії здійснювалися відповідно до постанов Верховної Ради України, указів Президента України та рішень кабінету Міністрів України. Наприклад, у 1992 р. кредитна емісія становила 1 трлн. крб. І була спрямована на забезпечення заліків взаємної заборгованості підприємств, поповнення їх облікових коштів, фінансування сільськогосподарських підприємств тощо. У 1993 р. Обсяги кредитної емісії збільшилися в 30 разів і становили близько 30 трлн. крб., 70 % яких через різні канали було спрямовано на фінансування агропромислового комплексу.

Емісійні кредити надавалися в той час за пільговими відсотками (ставками), які були значно нижчими, ніж темпи інфляції, що прискорювало процес обезцінення грошей.

Після 1993 р. згідно з рішенням найвищих державних органів обсяги кредитних емісій почали зменшуватися. Це дало змогу НБУ розпочати запровадження економічно обгрунтованої системи регулювання грошового ринку з відповілними інструментами і завдяки цьому стабілізувати грошово-кредитний ринок, інфляцію, а відтак – і вартість національних грошей. Поступово почались запроваджуватись операції, спрямовані на підтримання ліквідності комерційних банків через кредитні аукціони, ломбардне кредитування та операції РЕПО.