Сторінка
4

Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі та особливості його запровадження в Україні

Існування лише одного відповідального виконавця дає змогу ефективніше управляти фінансовими та людськими ресурсами, перерозподіляти їх у межах однієї бюджетної програми з одного напряму діяльності на інший. При цьому видатки державного бюджету на реалізацію державних цільових програм, які мають багатогалузевий характер або передбачають виконання кількома центральними органами виконавчої влади (наприклад, Національна програма інформатизації), можуть передбачатися для кожного головного розпорядника — одного з виконавців державної цільової програми — як напрям діяльності в межах його бюджетної програми або як окрема бюджетна програма і призначатися на ту частину заходів державної цільової програми, яку безпосередньо повинен здійснювати такий головний розпорядник. Так, програми чи проекти, які спрямовано на створення, розвиток та інтеграцію інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій або які передбачають придбання засобів інформатизації з метою забезпечення функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, виконуються як складові Національної програми інформатизації.

Тому на виконання заходів з реалізації Національної програми інформатизації передбачаються видатки державного бюджету за кількома головними розпорядниками бюджетних коштів, такими як Державний комітет статистики України, Державний комітет зв'язку та інформатизації України, Міністерство фінансів України та інші центральні органи виконавчої влади. Видатки передбачаються на потреби інформатизації за напрямом (відповідною бюджетною програмою головного розпорядника) «Створення автоматизованої інформаційно-аналітичної системи».

У процесі планування видатків існує проблема визначення доцільності конкретних видатків (за програмами). Під доцільністю бюджетної програми розуміють результати реалізації кожної конкретної програми. Для цього необхідно розробити і проаналізувати результативні показники. Вони повинні бути попередніми (розроблятися галузевими міністерствами під час планування програм, тобто бути вираженням мети самої програми — (отримання кінцевого продукту) та остаточними (за результатами виконання програм). Це дасть можливість чітко уявити віддачу від використаних бюджетних коштів, оскільки, як відомо, бюджетні ресурси обмежені фіскальними можливостями держави (у довгостроковому періоді розглядаються також можливості держави здійснювати запозичення, як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках капіталу).

Для здійснення видатків за бюджетною програмою необхідно чітко усвідомлювати, насамперед головному розпорядникові, у який спосіб вимірювати результати реалізації такої програми. Наприклад, це може бути кількість (обсяг) кінцевого продукту або послуг. Водночас залежно від мети програми результати від її впровадження буває складно виміряти кількісно. У такому випадку під «результатом» можна розуміти можливість ефективно виконувати свої функції, безпосередній продукт (товари або послуги), корисність для суспільства або окремих категорій населення (молоді, пенсіонерів та ін.) від отримання кінцевого продукту, зміни, до яких може призвести реалізація бюджетної програми.

Це, у свою чергу, потребує розроблення результативних показників для бюджетних програм, що дасть можливість чітко показувати віддачу від використаних бюджетних коштів, економічність (співвідношення результатів та витрат) і тривалість програми, її необхідність та відповідність поставленій меті, а також порівнювати бюджетні програми за роками, програми подібних установ у межах одного міністерства або між відомствами, з іншими країнами, а в кінцевому підсумку — відбирати найефективніші бюджетні програми під час розподілу обмежених бюджетних ресурсів.

Результативні показники групуються за такими типами:

1) показники затрат, або вхідних ресурсів, — визначають обсяги та структуру ресурсів, що вкладаються для виконання бюджетної програми (наприклад, кількість штатних одиниць, кількість установ, кількість обладнання тощо);

2) показники продукту (обсяг виконаних робіт) — визначають показники, необхідні для оцінювання досягнення поставлених цілей. Таким показником може бути, зокрема, кількість користувачів товарами (роботами, послугами), виробленими завдяки реалізації бюджетної програми (наприклад, кількість студентів, підготовлених спеціалістів, відвідувачів бібліотек і музеїв тощо);

3) показники ефективності (рентабельності) — визначають вартість (у грошовому виразі або в робочих годинах) одиниці продукції або результату. Тобто це витрати ресурсів на одиницю показника продукту (наприклад, кількість студентів на одного викладача, вартість підготовки одного студента тощо);

4) показники якості відображають результати і якість надання послуг. Вони показують досягнення чи корисність, отримані від здійснення заходів бюджетної програми (наприклад, зниження захворюваності на туберкульоз на 2 % порівняно з минулим періодом).

Застосування результативних показників дає можливість провести якісний та кількісний аналіз програми з погляду фінансового забезпечення заходів щодо її реалізації.

Оцінка результативності програм є досконалим аналітичним інструментом управління, який дає змогу визначити ефективність використання коштів на виконання бюджетної програми. Чим більше показників результативності, тим краще можна визначити ступінь ефективності використання бюджетних коштів.