Сторінка
3

Методологічні основи інвестування

Кожна держава як суб’єкт інвестиційної діяльності встановлює правові, економічні та соціальні умови цієї діяльності в своєму законодавстві.

Інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави направлених на реалізацію інвестиційних програм з метою отримання доходу або прибутку. Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності в Україні поряд із основними принципами зафіксовані в законі “Про інвестиційну діяльність”. Вони наступні:

1. Органи влади не мають права втручатися в інвестиційну діяльність юридичних та фізичних осіб, якщо вона не суперечить діючому законодавству.

2. Добровільний характер інвестування.

3. Економічна захищеність інвестицій з боку держави.

4. Свобода вибору критеріїв інвестиційної діяльності.

Суб’єкти інвестиційної діяльності реалізують свої економічні інтереси вступаючи у певні взаємовідносини на інвестиційних ринках. Ці ринки регулюють процес обміну інвестиціями та інвестиційними об’єктами.

Мал. 1.2. Складові частини інвестиційного ринку.

Ринок реальних активів пропонує інвестиційні товари та послуги:

нерухомість, ділянки під забудову (іпотечний ринок); обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, конструкторські, будівельні, монтажні, пуско­налагоджувальні та інші роботи та послуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патенти на винаходи та відкриття, досвід, знання, “ноу-хау”, інжинірингові послуги (ринок інтелектуальних цінностей). На цьому ринку реалізується також робоча сила як інвестиційний товар, тобто продається здатність до праці по найму.

Реальні активи можуть реалізовуватись на умовах “спот” (на протязі декількох днів) або по ф’ючерсним контрактам, тобто поставки товарів відбуваються після проходження певного періоду часу.

Ринок фінансових активів ділиться наступним чином:

- грошовий ринок (ринок цінних паперів, боргових свідоцтв зі строками погашення менше одного року);

- ринок капіталів (довгострокових цінних паперів та корпоративних акцій);

- кредитний ринок (боргових зобов’язань по довгостроковим кредитам).

Ринок капіталів в свою чергу розділяється на первинний (торгівля новими цінними паперами) і вторинний (торгівля між інвесторами раніше випущеними цінними паперами, що знаходяться в обігу.

Фондові біржі являються вторинними ринками капіталів, оскільки на них котуються цінні папери, які вже знаходяться в обігу. Компанія, акціями якої здійснюється торгівля на фондовій біржі, не приймає участі в операціях на вторинному ринку і не отримує доходу від таких продаж. Існують вторинні ринки для різних інших видів позик і фінансових активів.

Важливою частиною ринку інвестицій є ринок інвестиційних об’єктів (товарів). Виробництво та рух цих товарів на ринку забезпечується елементами інвестиційної інфраструктури. У країнах з розвинутою ринковою економікою мережа цих елементів надзвичайно широка. Основне завдання інвестиційної інфраструктури - обслуговування інвестиційної сфери, задоволення інвестиційного попиту.

Оскільки ринок інвестицій та інвестиційних товарів – це вільне від державного управління підприємництво, засноване на різних, переважно приватних, формах власності і вільному обміні товарами між виробниками та споживачами у відповідності із цінами попиту і пропозиції, то і кількість представників кожного елементу інвестиційної інфраструктури повинна бути значима. В протилежному випадку монополізація функцій того чи іншого елементу інвестиційної сфери призводить до зростання цін на інвестиційний товар і породжує інфляційні процеси.

Особливим є підрядний ринок, так як він формується в рамках певного регіону, оскільки ці об’єкти, як правило, прив’язані до місця їх споживання. Цей ринок виконує свої функції добре лише тоді, коли на роль підрядника претендує не одна фірма (монополіст), а обов’язково декілька фірм. Чим більше в регіоні фірм, які спеціалізуються на виробництві того чи іншого інвестиційного товару, тим вищий рівень конкуренції і нижча ціна реалізації.