Сторінка
11

Фінансовий контроль та його роль у забезпеченні фінансової дисципліни

Державні підприємства не підлягають і аудиту Рахункової палати, за винятком бюджетних коштів, ними отриманих. Фінансовий аудит, наприклад, державних акціонерних компаній здійснює не Головне контрольно-ревізійне управління (ГоловКРУ), а приватні аудиторські фірми. Але звіти про цей аудит, як і фінансові звіти державних підприємств, що пройшли аудит, не подаються ні Міністерству фінансів, ні уряду, ні Верховній Раді України. Така ситуація призводить до негативних наслідків. Наприклад, два державні підприємства нафтопроводів у 1999 році сплатили до бюджету 143 млн. грн. податків. Одночасно вони залишили у своєму розпорядженні понад 740 млн. грн. прибутку. Державі, як власнику, не виплачено жодної копійки дивідендів. Гроші пущено в оборот для сумнівних фінансових операцій. На момент перевірки прострочена дебіторська заборгованість за такими операціями перевищила 140 млн. грн. До речі, цих коштів вистачило б державі, щоб розрахуватись із заборгованістю за заробітною платою в усій бюджетній сфері. Основи державного фінансового контролю в напрямі контролю власності могли б бути аналогічними основам державного контролю у сфері фінансів.

Четверта проблема – державний контроль за фінансовими ресурсами місцевих органів влади і самоврядування. В Україні зовсім немає зовнішнього, незалежного державного контролю за цією частиною публічних фінансів, яка сьогодні становить більш ніж третину Зведеного бюджету України. Повноваження незалежного державного фінансового контролю, в тому числі з урахуванням світової практики, мають поширюватись і на цю частину публічних фінансів. Інакше не можна вести мову про цілісність та завершеність системи внутрішнього і зовнішнього державного контролю за формуванням і використанням публічних фінансових ресурсів і державного майна України.

Наступна проблема – яким має бути контроль фінансів підприємств державного сектору і фінансів комунальних підприємств або підприємств, що мають частку державного майна? Захопившись фіскальною стороною проблеми, держава втратила контроль за економічною діяльністю цих підприємств. Оскільки фінанси державних і комунальних підприємств є складовою фінансів держави, то, безумовно, внутрішній контроль за їх формуванням і використанням є компетенцією уряду. Так само і зовнішній, незалежний контроль у цій галузі є компетенцією Рахункової палати України. Такий принцип діє в країнах Європейського Союзу, і не тільки там.

Шоста проблема – відсутність системи здійснення контролю за використанням державних коштів. Порушення чинного законодавства, нецільове витрачання коштів, марнотратство і навіть розкрадання стають, на жаль, нормою нашого життя. А це все – ознаки слабкості контролю. Факти порушень встановлюються сьогодні практично в кожній з перевірених установ. Але винні в порушеннях не несуть покарання. Координації взаємодії між органами, що здійснюють перевірки, немає, як і спільних дій щодо усунення причин, які породжують умови для порушення чинного законодавства. Між контрольними органами фактично немає обміну інформацією щодо методів виявлення порушень та встановлення способів розкрадання державних коштів та державного майна.

Сьома проблема – кадри органів державного фінансового контролю, стандарти їхньої діяльності, заробітна плата, умови праці та оплати відряджень. Через низьку заробітну плату на роботу залучаються робітники низької кваліфікації, є проблеми і в організації професійної підготовки та перепідготовки кадрів у відповідності з новими стандартами бухгалтерського обліку.

Зовнішній, незалежний державний фінансовий контроль та аудит є новими для України і слабо відпрацьованими як у теоретичному, так і в методологічному плані. У Конституції України дане питання слабо розкрите. Стаття 98 виписана не досить чітко. Закон, який регулює діяльність Рахункової палати, надто недосконалий, особливо після прийняття рішення Конституційного Суду щодо призупинення його дії.

Незважаючи на вищезазначені недоліки, наближена до ринкової економіки система державного фінансового контролю в нашій країні все-таки в основному склалася. Вона охоплює як нормативно-правову базу, так і органи, що здійснюють державний контроль, та форми й методи контролю.

Аналіз системи державного фінансового контролю дає змогу сказати на підставі статистичних даних, що останнім часом кількість виявлених фінансових порушень загалом по Україні зросла. Так, у 2001 році було виявлено фінансових порушень на суму 172553,3 тис. грн., тоді як у 1998 році – 14781,4 тис. грн.

Таким чином, спостерігається тенденція до зростання у 11,6 рази, і це за 3 роки. На основі даних було зроблено прогноз на 3 роки вперед до 2004 р., який визначив даний показник на рівні приблизно 2013697,01 тис.грн. Таке зростання може бути віднесено на неефективність як фінансового контролю, так і органів, що його здійснюють, а також недосконалістю законодавчої бази.

За дорученнями вищих органів влади і правоохоронних органів органами контрольно-ревізійної служби загалом протягом 1994-1999 років проведено було 217,8 тис. ревізій та перевірок суб’єктів підприємницької діяльності, якими виявлено незаконних, нецільових витрат та нестач на суму 3,9 млрд. грн., що становить 78,4 відсотка загальної суми виявлених службою за цей період незаконних і нецільових витрат та нестач. Показники результативності контрольно-ревізійної роботи у 1999 році вищі від середньорічних протягом останніх 6 років; у розрахунку на один суб’єкт підприємницької діяльності у 1999 році виявлено незаконних і нецільових витрат та нестач на суму 10,9 тис.дол. США при середньорічному показнику 7,7 тис.дол., в розрахунку на одного ревізора – 49,8 тис.дол. при середньорічному показнику 41,0 тис.дол. США. За 9 місяців ці показники становили відповідно 16,2 та 58,1 тис.дол. США.

Згідно вищезазначених даних було побудовано графік і за допомогою лінії тренду зроблено прогноз щодо незаконних витрат на одного суб’єкта підприємницької діяльності на 2002 рік, за умов, якщо тенденція до зростання не зміниться. Прогнозне значення складає приблизно 35,78 тис.дол. США. .