Сторінка
10

Фінансовий контроль та його роль у забезпеченні фінансової дисципліни

На Державний митний комітет (ГТК) покладений контроль за дотриманням податкового і митного законодавства при переміщенні товарів через митний кордон Російської Федерації.

Діяльність Федеральної служби по валютному й експортному контролі, створеної в 1992 році, тісно зв'язана з ЦБР і ГТК. Основною задачею Служби є пошук і припинення «лазівок» у валютному законодавстві, що дозволяють здійснювати безперешкодний відтік валютних активів за рубіж; створення банку даних потенційних порушників валютного законодавства.

Служба по валютному й експортному контролі має право перевіряти усі фінансові документи організацій, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність; піднімати питання про призупинення ліцензій на право здійснення таких операцій у випадку виявлення недотримання валютного й експортного законодавства, непредставлення звітних документів. Крім того, Службі додані воєнізовані підрозділи; вони використовуються в розвідувально-каральних цілях. Служба має право залучати інші організації Російської Федерації як агентів валютного контролю.

Таким чином ми бачимо, що системи фінансового контролю Російської Федерації та України мають як і спільні риси так і відмінності але слід відзначити, що принцип залишається майже один і той же. Законодавча база, яка залишилась після розпаду Радянського союзу звісно була вдосконалена і приведена до ланок демократії та здорового глузду, у відповідності з реальною системою, а не міфом. Особливості звісно залишаються відмінними через, територіальний устрій, політичні вади а також загальне законодавство. На мою думку обидві системи ефективні за умов чіткого дотримання їхніх правил, за умов некорумпованості посадовців, що і досі призводить до багаточисленних фінансових порушень, витік капіталу закордон.

Все це відображається на реальному стані країни, на розмір заробітних плат і пенсій, а особливо працівників соціальної сфери і взагалом тим, хто живе за рахунок бюджетних коштів. А звідси і рівень життя, і прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата яка в нашій країні настільки мізерна, що жити на неї неможливо.

Все це бажає бути кращим і тому слід готувати нових спеціалістів в галузі фінансів і фінансового контролю зокрема, заохочувати нинішніх посадовців, збільшити міри покарання за скоєння фінансових злочинів.

3. Важелі фінансового контролю.

Важливим елементом механізму фінансового контролю є закони, нормативні акти, нормативи.

Правовою основою здійснення фінансового контролю є Конституція України, в якій визначені принципи, основні права і обов’язки державних органів і громадських організацій в галузі контролю. Головними нормативними актами, що регулюють сферу фінансового контролю, є Закони України „Про Державну податкову службу в Україні”, „Про Державну контрольну-ревізійну службу в Україні”, „Про аудиторську діяльність”.

Також до них відносяться:

В Україні нормативно-правове поле фінансового контролю не досить врегульоване, законодавча база у цій галузі відстає від економічної реальності, завдань держави у фінансовій сфері. Про це свідчить те, що до сьогодні залишається не прийнятим Закон України „Про фінансовий контроль в Україні”, який повинен стати основним нормативно-правовим актом, що регламентуватиме систему відносин фінансового контролю.

4. Роль фінансового контролю у забезпеченні фінансової дисципліни.

Недооцінка ролі контролю у фінансово-господарській діяльності негативно позначається на економіці. Це також призводить до того, що практичні засади організації системного забезпечення здійснення державних контрольних функцій стають недосконалими, викликаючи цілий ряд проблем.

Якщо аналізувати ефективність фінансового контролю в Україні, то можна виявити низку серйозних проблем становлення державного фінансового контролю.

Найважливіша з них – методологічна проблема, пов’язана з недостатньою з’ясованістю природи внутрішнього та зовнішнього фінансового контролю. Як показує світовий досвід, система дійового державного фінансового контролю має складатися із двох незалежних, але однаково важливих частин: внутрішнього державного фінансового контролю і незалежного – зовнішнього. У нашій державі спостерігаються спроби штучного об’єднання внутрішнього і зовнішнього фінансового контролю або їх субпідпорядкування, що пояснюється нерозумінням суті питання. Взагалі зовнішній контроль, який має здійснювати Рахункова палата, відсутній в Україні через рішення Конституційного Суду, яке призупинило її діяльність.

Наступна проблема полягає в тому, що сьогодні державний фінансовий контроль, як урядовий, так і парламентський, не поширюється на доходи Державного та місцевих бюджетів. В Україні такі функції покладені на податкову службу, що є неправомірним, адже ця служба стежить за сплатою податків, правильністю розрахунків, маючи свої власні функції. Підтверджують такий висновок і статистичні дані. В останні роки збільшується недоїмка, податки неможливо зібрати. Але одночасно із року в рік щорічно проводяться заліки - недоїмка списується в рахунок сплати платниками податків якихось заборгованостей, і це приносить прибутки не державі, а посередникам.

Таким чином, у системі управління нашої держави практично повністю відсутня функція незалежного контролю та аудиту дохідної частини бюджетів України. А якщо немає такого аудиту, то є дефіцит необхідних фахових пропозицій щодо реальних джерел наповнення бюджетів України, розширення їх фінансової бази і поліпшення фінансового стану підприємств. На сьогодні це – найсерйозніша проблема державного фінансового контролю в Україні, оскільки такий контроль та аудит не здійснюють ні Головне контрольно-ревізійне управління України, ні Рахункова палата України.

Третя проблема – відсутність належного державного фінансового контролю за використанням державної та комунальної власності. У сфері управління центральних та місцевих органів влади перебувають сьогодні 4100 державних підприємств. І ще 2500 відкритих акціонерних товариств мають у своїх статутних фондах державні пакети акцій, із них 404 великих підприємства повністю контролюються державою, бо мають у статутному фонді більш ніж 50% державної власності. Як з’ясувалося, з боку їхнього власника – держави, керівництво і контроль за діяльністю таких підприємств, утворенням прибутку та його використанням фактично не здійснюється. Величезні фінансові потоки і кошти зовсім не контролюються.