Сторінка
5
Перерозподіл майна, пов’язаний з позбавленням власності дрібних акціонерів, здійснюється шляхом, по-перше, скупки у приватному порядку буквально за копійки повністю знецінених фондових паперів; по-друге, застосування різноманітних механізмів позбавлення власників акцій права на доходи (дивіденди) від їхнього майна через неофіційні канали вилучення у підприємств значної частки їх прибутку; по-третє, шляхом штучних банкрутств, утворення дочірніх (родинних) фірм та передачі їм у користування майна, в тому числі виробничих потужностей, продаж продукції за штучно заниженими цінами, перекачування фінансових ресурсів за фіктивними угодами тощо.
Нині відкриваються нові можливості неформальної приватизації, пов’язані з втягненням у віртуальний процес перерозподілу власності земельних ресурсів як сільськогосподарського, так і несільськогосподарського призначення. Особливо небезпечним і в цьому процесі (як і в тих, про які йшлося вище) є фактична відсутність його законодавчого забезпечення. Йдеться по суті про ще один етап тінізації, в який ми вже вступили і наслідки якого можуть бути набагато масштабнішими від того, що «ми вже проходили».
Дехто вважає, що сертифікатна приватизація могла мати зовсім іншу, позитивну альтернативу — формування цивілізованого вторинного ринку цінних паперів та утвердження реального власника саме на цій основі. «Ми чудово розуміли, — пише у зв’язку з цим Є.Гайдар, — що 148 мільйонів людей, відразу, отримавши ваучери, не змінять своєї психології, не стануть власниками. І водночас зазначений інструмент повинен був забезпечити реальний розподіл власності в Росії». Я не вважаю цю позицію безглуздою і не відкидаю її повністю. За певного перебігу подій вона могла стати результативною. Однак така можливість була суто теоретичною. На ділі слід було враховувати принаймні дві обставини.
По-перше, для формування офіційного вторинного ринку цінних паперів потрібні значні за своїми обсягами вільні фінансові ресурси. І, по-друге, ці ресурси повинні мати легітимну основу. Насправді, ні першої, ні другої передумови в нас не існувало. На відміну від Росії, де основою вторинного ринку приватизації стали нафтодолари, а також інші кошти, отримані від позитивного сальдо експортної діяльності, в українській економіці таких ресурсів не було. Ми весь час мали від’ємне торговельне сальдо, а накопичені в руках номенклатури фінансові ресурси були переважно тіньового походження, і засвідчувати їх ніхто не збирався.
З урахуванням саме цих обставин сертифікатна приватизація в Україні мала принципово іншу спрямованість — вона могла себе реалізувати лише на основі тіньового перерозподілу власності. Про повноцінний вторинний ринок не могло бути й мови. Минуло вісім років відтоді, як стартувала сертифікатна приватизація, а такого ринку у нас немає й досі. Вже сам собою цей факт засвідчує, що наша економіка за весь цей час зробила дуже мало реальних кроків у своєму русі до фактичних ринкових відносин, зокрема цивілізованих відносин власності.
Знаю, що, починаючи з 1994 року, було докладено багато зусиль, щоб змінити цю ситуацію. Можу назвати цілу низку конкретних речей, зокрема й пов’язаних з намаганням досягти зрушень і в питаннях утвердження вторинного ринку цінних паперів. Однак на різних рівнях, у тому числі і в нашій найвищій законодавчій інстанції — Верховній Раді, всі ці зусилля зводилися нанівець. Висновок з цього для мене очевидний: за всі роки системної трансформації реальна економічна влада в Україні не зазнала відчутних змін. Вона була і залишається в тенетах сформованого ще в попередні роки тіньового капіталу, який не прагне і найближчим часом не прагнутиме легалізації.
І річ тут не лише у відповідній ментальності, хоча і цей чинник є дуже важливим. Потрібно бачити інше: тіньові відносини у нашій державі поки що є більш надійними і головне — значно прибутковішими. Попри всі гучні кримінальні «справи» останніх років, зміцненню та поширенню таких відносин насправді ніщо не загрожує. Тіньовикам немає кого протиставити. І справа не лише у зростаючій корумпованості державного апарату. За всі роки реформ ми все зробили, щоб повною мірою послабити владні інституції (це була також осмислена політика нового панівного класу), і сьогодні сила влади і сила тіньової еліти є просто не порівнянними. Для мене це очевидна істина. Держава дуже мало зробила для утвердження в Україні відкритого капіталу, формування цивілізованої національної буржуазії, середнього класу і тому програла у цьому протистоянні. Їй не було на кого спиратися, і саме через це вона виявилася переможеною.
Ще раз хочу наголосити: у перехідний період закладається фундамент майбутньої системи економічних відносин, яка, досягнувши певної зрілості, розвиватиметься далі за принципами самовдосконалення. В цьому принципова відмінність ринкової економіки від адміністративної. Зрозуміло, наскільки важливим є досконалість кожної «цеглини» зазначеного фундаменту. Існують десятки країн з тривалим періодом ринкових відносин, які (попри всі намагання) не можуть впродовж довгих десятиліть випростатися, міцно стати на ноги. Я знаю такі країни, деякі з них мені доводилося відвідати. Однак причини цього явища очевидні. Вони, на мою думку, пов’язані саме з деформованістю економічного фундаменту, що вже сама собою виключає можливість розбудови стійкої, а головне — ефективної господарської споруди.
Україна може опинитися в аналогічній ситуації. Це потрібно не лише бачити, а й відчувати. Мій особливий біль та стурбованість проблемами, про які йдеться, пояснюються насамперед цією обставиною. Ще раз наголошую: майбутнє нашої економіки значною мірою визначається нашою спроможністю глибоко і всебічно осмислити результати, отримані на виході попереднього етапу реформ і, відповідно до цього, розбудовувати економічну політику післякризового етапу. Переконаний, що такий аналіз має бути максимально об’єктивним і відвертим.
Список використаної літератури:
1. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС. – 2000.– 416с.
2. Василик О.Д. Фінанси в економічній системі держави. // Фінанси України.-2003.-№1.
3. Опарін В.М. Фінанси.(загальна теорія) -К.: КНЕУ, 2000.
Завантажити реферат