Сторінка
2

Аналіз грошових коштів за напрямками діяльності підприємства, аналіз фінансової стійкості підприємства

На першому етапі коригування виявляють відповідність між фінансовим результатом і власними оборотними коштами. Для цього усувають вплив на фінансовий результат:

Ø операцій нарахування амортизації;

Ø операцій, пов'язаних із вибуттям об'єктів довгострокових активів.

На другому етапі з'ясовують відповідність зміни власного оборотного капіталу і грошових коштів.

У зв'язку з цим необхідно визначити, як зміни за кожною статтею оборотного капіталу відбилися па стані грошових коштів підприємства. Для цього вивчають механізм впливу на їх рух операцій, що відображається на активних і пасивних рахунках.

Слід підкреслити, що існує певне правило коригувальних процедур при розрахунку величини чистого грошового потоку від господарської діяльності. За цим правилом збільшення за­лишків за статтями поточних активів має бути відраховано від показника чистого прибутку, а зменшення — додано до нього; збільшення ж залишків за статтями поточних пасивів додаєть­ся до фінансового результату, а зменшення — віднімається від нього.

На третьому етапі проводять додаткові коригувальні про­цедури, що пов'язані з використанням чистого прибутку (штра­фи, що сплачуються з чистого прибутку, дивіденди, виплати за фондом споживання тощо).

Слід наголосити, що, крім попереднього аналізу, на підприєм­ствах здійснюють і перспективний аналіз грошових потоків, ре­зультати якого дають змогу формувати стратегію управління ци­ми активами.

Здійснення перспективного аналізу грошових потоків зводи­ться до обчислення можливих джерел надходження та витрачан­ня грошових коштів і виконується в кілька етапів.

На першому етапі розраховується обсяг можливих грошових надходжень. Виходячи з того, що основним джерелом надхо­дження грошових коштів є реалізація продукції, яка поділяється на продаж товару готівкою і в кредит, за допомогою балансового методу розраховуються величина грошових надходжень і зміна дебіторської заборгованості.

де , — дебіторська заборгованість на початок і кінець пе­ріоду; — виручка від реалізації; ГН — грошові надходження.

За наявності інших суттєвих джерел надходження грошових коштів їх прогнозна сума додається до суми грошових надхо­джень від реалізації продукції.

На другому етапі розраховується обсяг витрачання грошових коштів. Основним його складовим елементом є погашення кре­диторської заборгованості.

До інших напрямків використання грошових коштів відносять заробітну плату, адміністративні та інші постійні і змінні витра­ти, а також капітальні вкладення, сплату податків, дивідендів.

На третьому етапі через порівняння грошових надходжень і виплат, що прогнозуються, розраховується чистий грошовий потік.

На четвертому етапі розраховується сукупна погреба в корот­костроковому фінансуванні. Сутність етапу полягає у визначенні розміру короткострокового банківського кредиту на плановий період, необхідного для забезпечення прогнозованого грошового потоку.

При розрахунку рекомендується брати до уваги бажаний мі­німум грошових коштів на розрахунковому рахунку, який доці­льно мати як страховий запас, а також для вигідних інвестицій.

Визначення мінімально необхідної потреби в грошових кош­тах для здійснення поточної діяльності спрямоване на установлення нижньої межі залишків необхідних грошових активів у на­ціональній та іноземній валюті.

Існує два методи розрахунків:

а)

б)

де ГАК — залишок грошових активів на кінець звітного періоду; ПВГА і ФВГА— відповідно плановий та фактичний обсяги (вели­чини) платіжного обороту за поточними господарськими опера­ціями згідно з планом (фактом) надходження грошових коштів у майбутньому (звітному) періоді; ОГА— оборотність грошових активів з урахуванням запланованих заходів щодо прискорення оборотності грошових активів.

Необхідно звернути увагу на те, що в процесі визначення мі­німальної потреби в грошових активах здійснюється їх диферен­ціація, основою якої є плановий обсяг витрачання грошових ак­тивів за внутрішніми і зовнішніми економічними операціями. Мета такої диференціації — виокремлення із загальної потреби в грошових активах валютної їх частини.

Оскільки грошові кошти підприємства являють собою один із випадків інвестування в товарно-матеріальні цінності, то під час аналізу до них можуть бути застосовані аналогічні моделі, які дають змогу оптимізувати величину грошових коштів. Мова йде про те, що необхідно оцінити:

ü загальний обсяг грошових коштів та їх еквівалентів;

ü яку їх частку необхідно тримати на розрахунковому рахун­ку, а яку у вигляді цінних паперів, що швидко реалізуються;

ü коли і в якому обсязі здійснювати взаємну трансформацію грошових коштів та активів, що швидко реалізуються.

Для вирішення цих питань рекомендується застосовувати дві моделі: Баумоля та Міллера-Орра, зміст та специфіку викорис­тання яких необхідно розглянути самостійно.

Важливим фрагментом аналізу руху грошових потоків є оцін­ка ануїтетів.

Ануїтет являє собою окремий випадок грошового потоку, а саме: потік односпрямованих платежів з однаковими інтерва­лами між послідовними платежами протягом певної кількості років.

Логіка, що закладена в схему ануїтетних платежів, використо­вується при оцінці боргових та пайових цінних паперів, в аналізі інвестиційних проектів, а також при аналізі оренди.

Ануїтети розрізняють за такими основними характеристиками:

· величиною кожного конкретного платежу;

· інтервалом часу між двома послідовними інтервалами;

· строком від початку ануїтету до кінця його останнього періоду;

· відсотковою ставкою, що застосовується при нарощуванні або дисконтуванні платежів.

Необхідно підкреслити, що ключовим моментом при оцінці ануїтетів є припущення, що аналіз здійснюється з позиції «розум­ного інвестора», який не нагромаджує отриманих сум, а негайно інвестує їх з метою отримання додаткового доходу. Розрізняють ануїтети пренумерандо та постнумерандо. Ануїтети, для яких платежі здійснюються на початку відповідних інтервалів, мають назву ануїтету пренумерандо; якщо платежі здійснюються у кінці інтервалу — постнумерандо.