Сторінка
5

Фінансовий механізм та його роль в реалізації фінансової політики .Державні доходи, методи їх мобілізації. Законодавчі аспекти страхової діяльності в Україні

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів між бюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

1) 50 відсотків прибуткового податку з громадян, що справляється на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

2) 15 відсотків плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

3) плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями;

4) плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється районними державними адміністраціями;

5) надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями.

Доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів:

1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;

2) 100 відсотків плати за землю - для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75 відсотків плати за землю - для бюджетів міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та міст обласного значення; 60 відсотків плати за землю - для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

3) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

4) надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;

5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

6) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

7) плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

8) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває у комунальній власності;

9) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

10) плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності;

11) надходження від місцевих грошово-речових лотерей;

12) плата за гарантії;

13) гранти та дарунки у вартісному обрахунку;

14) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету;

15) податок на прибуток підприємств комунальної власності;

16) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;

17) інші надходження, передбачені законом.

Бюджетний кодекс передбачає систему трансфертів, які надаються з державного бюджету:

Ø дотація вирівнювання;

Ø субвенція на здійснення програм соціального захисту;

Ø субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою;

Ø субвенція на виконання інвестиційних проектів;

Ø інші субвенції.

3.Законодавчі аспекти страхової діяльності в Україні.

У кожній країні права і обов'язки сторін, що беруть участь в страхуванні, регулюються відповідними законо­давчими нормами. В Україні юридичною основою такого регулювання є Декрет Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. "Про страхування". Цей Декрет спрямо­ваний на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, ус­танов, організацій та громадян. Зазначимо, що дія цього Декрету не поширюється на державне соціальне страху­вання.

Згідно названого Декрету, страховиками визнаються юридичні особи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатко­вою відповідальністю, у відповідності з Законом України "Про господарські товариства", з урахуванням особливостей, передбачених цим Декретом для здійснення страхової діяльності в Україні. Займатись страховою діяльністю можуть юридичні особи, які у встановленому порядку одержали ліцензію.

Загальна частина коштів іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика не повинна перевищувати 20 відсотків. Предметом діяль­ності страховика може бути страхування, перестрахуван­ня і фінансова діяльність, визначена Декретом "Про страхування". Іншими видами діяльності страховик може займатись лише у випадках, передбачених законодав­ством України.

Згідно з Декретом, страхувальниками визнаються юри­дичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із стра­ховиками договори страхування, або є страхувальниками відповідно до актів законодавства України. Страху­вальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб).

При укладанні договорів страхування страхувальники мають право призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум (страхового відшкоду­вання), а також замінювати їх до настання страхового випадку. В Декреті страховий випадок визначається як подія» передбачена договором страхування або законодавством, що відбулась, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахо­ваній або іншій третій особі. Під страховим ризиком розуміється певна подія, на випадок якої проводиться страхування, і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

У Декреті "Про страхування" договір страхування визначається як письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобо­в'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у ме­жах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укла­дено договір страхування (подати допомогу, виконати послуги, тощо), а страхувальник зобов'язується сплачу­вати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.

Страхова сума — грошова сума, в межах якої страховик, відповідно до умов страхування, зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку, а також сума, що виплачується за особистим страхуванням.

Виплати страхових сум за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страху­ванням, соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків.

При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не обумовле­но договором страхування або умовами обов'язкового страхування.