Сторінка
2

Методи розробки прогнозних фінансових документів

У процесі довгострокового планування можна виходити із запланованого темпу зростання виручки, як це було зроблено раніше, і потім визначати суму додаткового зовнішнього фінансування, а ви-ходячи з можливостей компанії можна забезпечити певні темпи зростання. За С. Россом, у цьому разі визначають два коефіцієнти: внутрішнього і стійкого зростання.

Коефіцієнт внутрішнього зростання (Кв 3) це максимальний темп зростання, якого компанія може досягти без будь-якого зов-

нішнього фінансування. Цей коефіцієнт визначають за формулою

де ROA — рентабельність активів (відношення чистого прибутку до середньої вартості активів); ^ — коефіцієнт реінвестування (капіталізації), тобто частка чистого прибутку, що залишається в компанії після виплати дивідендів.

Коефіцієнт стійкого зростання (Kсз) — це максимальний темп зростання, якого компанія може досягти за рахунок внутрішніх дже-рел фінансування і збереження постійного співвідношення між позиковим та власним капіталом (постійного фінансового важеля) без додаткового зовнішнього фінансування за рахунок емісії нових

акцій. Цей коефіцієнт визначають так само, як Кв 3, тільки замість показника ROA використовують ROE:

де ROE — рентабельність власного капіталу (відношення чистого прибутку до середньої вартості власного капіталу).

Коефіцієнт стійкого зростання свідчить про те, на скільки відсотків можна забезпечити зростання, якщо реінвестувати р відсотків чистого прибутку і залишити коефіцієнт фінансового важеля на ба-зовому рівні, залучивши для цього певну суму позик.

З формули коефіцієнта стійкого зростання випливає, що він під-вищуватиметься із збільшенням ROE та р. Згадавши формулу Дюпона) та розклавши ROE на компоненти,

побачимо, які фактори приводять до збільшення цього показника, а отже, і Ксз.

Ураховуючи, що збільшення р (коефіцієнта капіталізації прибутку) так само сприяє збільшенню Ксз, доходимо висновку, що здатність компанії до стійкого зростання безпосередньо залежить від таких факторів:

• збільшення рентабельності реалізації (маржі прибутку);

• дивідендної політики (зменшення частки прибутку, що сплачується у вигляді дивідендів, тобто зростання коефіцієнта капіталізації);

• фінансової політики (збільшення фінансового важеля означає збільшення фінансування за рахунок боргу, збільшується відношення позикового капіталу до власного, а також ROE);

• збільшення оборотності активів (спричинює збільшення виручки, що отримується з кожної гривні активів, і зниження коефіцієнта фондомісткості та зменшення потреби в прирості активів).

При сталих значеннях рентабельності реалізації, коефіцієнтів капіталізації прибутку, фінансового важеля та оборотності активів компанія матиме один можливий темп зростання. Якщо ж фірма хоче підвищити темпи зростання, то їй потрібно збільшити рентабельність реалізації, оборотність активів, рівень фінансового важеля, коефіцієнт капіталізації прибутку або продавати нові акції.

У процесі фінансового планування, коли генеруються і аналізуються різні варіанти прогнозних фінансових звітів, досягається узгодженість між різними показниками розвитку компанії.

Розвиток комп'ютерних технологій, поява нових програмних продуктів (електронних таблиць і комп'ютерних фінансових моделей різних типів) не тільки полегшили аналітичні розрахунки у процесі фінансового прогнозування і планування, а й значно розширили можливості менеджерів щодо перегляду альтернатив і вибору оптимальних варіантів згідно із прийнятими ними критеріями.

Безумовно, моделі фінансового планування, що дають змогу розглянути фінансові потреби щодо темпів зростання і визначити балансові взаємозв'язки, є незамінним інструментом менеджерів компаній. Проте певні співвідношення між статтями прогнозних фінансових звітів не є самоціллю, а лише засобом контролю за фінансовим становищем корпорації, тому й їх планування не може означати завершення процесу стратегічного фінансового планування в корпорації. Керівництво корпорації узгоджує кінцевий стратегічний план шляхом поєднання різних цілей у різних напрямках діяльності фірми, урахування багатьох обмежень і прийняття компромісних рішень для досягнення загальної мети корпорації. Стратегічні фінансові плани як складові стратегічного планування так само підпорядковані досягненню цієї мети і у процесі узгодження планів діяльності різних підрозділів корпорації неодноразово коригуються.

Важливим елементом фінансового планування є податкове планування, що передбачає мінімізацію податкових зобов'язань у межах чинного законодавства. Податкове планування базується на праві кожного платника податків використовувати не заборонені законом засоби, прийоми, заходи щодо скорочення своїх податкових зобов'язань. Таке планування можна здійснювати як у процесі довгострокового фінансового планування, так і при складанні поточних фінансових планів.