Сторінка
6
- платоспроможності.
О. С. Стоянова особливу увагу приділяє специфічним методам аналізу: це розрахунки ефекту фінансового важеля й операційного важеля, а також розрахунку фінансових коефіцієнтів. Найважливішими коефіцієнтами звітності, що використовуються у фінансовому керуванні, є:
коефіцієнти ліквідності (коефіцієнт поточної ліквідності, термінової ліквідності і чистий оборотний капітал);
коефіцієнти ділової активності чи ефективності використання ресурсів (оборотність активів, оборотність дебіторської заборгованості, оборотність матеріально - виробничих запасів і тривалість операційного циклу);
коефіцієнти рентабельності (рентабельність всіх активів підприємства, рентабельність реалізації, рентабельність власного капіталу);
коефіцієнти структури капіталу (коефіцієнт власності, коефіцієнт фінансової залежності, коефіцієнт захищеності кредиторів);
коефіцієнти ринкової активності (прибуток на одну акцію, балансова вартість однієї акції, співвідношення ринкової ціни акції і її балансової вартості, прибутковість акції і частка виплачених дивідендів).
Важливим інструментом фінансового менеджменту є не тільки аналіз рівня і динаміки основних коефіцієнтів у порівнянні з визначеною базою, але і визначення оптимальних пропорцій між ними з метою розробки найбільш конкурентноздатної фінансової стратегії.[8]
3. Поняття банкрутства та методи його прогнозування
Банкрутство (фінансовий крах, руйнування) — це підтверджена документально нездатність суб'єкта господарювання платити по своїх боргових зобов'язаннях і фінансувати поточну основну діяльність через відсутність засобів. Основною ознакою банкрутства є нездатність підприємства забезпечити виконання вимог кредиторів протягом трьох місяців із дня настання термінів платежів. Після закінчення цього терміну кредитори одержують право на звертання в арбітражний суд про визнання підприємства-боржника банкрутом. Банкрутство визначене самою сутністю ринкових відносин, що сполучені з невизначеністю досягнення кінцевих результатів і ризиком утрат.
Для діагностики імовірності банкрутства використовується кілька підходів, заснованих на застосуванні:
а) аналізу великої системи критеріїв і ознак;
б) обмеженого кола показників;
в) інтегральних показників, розрахованих за допомогою: скорінгових моделей; багатомірного рейтингового аналізу; мультиплікативного дискримінантного аналізу й інших.
Ознаки банкрутства при багатокритеріальному підході відповідно до рекомендацій Комітету з узагальнення практики аудірування (Великобританія) звичайно поділяють на дві групи. [3]
До першої групи відносяться показники, що свідчать про можливі фінансові утруднення й імовірність банкрутства в недалекому майбутньому:
повторювані істотні втрати в основній діяльності, що виражаються в хронічному спаді виробництва, скороченні обсягів продажів і хронічної збитковості;
наявність хронічно простроченої кредиторської і дебіторської заборгованості;
низькі значення коефіцієнтів ліквідності і тенденція їх до зниження;
збільшення до небезпечних меж частки позикового капіталу в загальній сумі коштів;
дефіцит власного оборотного капіталу;
систематичне збільшення тривалості обороту капіталу;
наявність наднормативних запасів сировини і готової продукції;
використання нових джерел фінансових ресурсів на невигідних умовах;
несприятливі зміни в портфелі замовлень;
падіння ринкової вартості акцій підприємства;
зниження виробничого потенціалу і т.д.
В другу групу входять показники, несприятливі значення яких не дають підстави розглядати поточний фінансовий стан як критичний, але сигналізують про можливість різкого його погіршення в майбутньому при неприйнятті дійових заходів. До них відносяться:
надмірна залежність підприємства від якого-небудь одного конкретного проекту, типу устаткування, виду активу, ринку сировини чи ринку збуту;
утрата ключових контрагентів;
недооцінка відновлення техніки і технології;
утрата досвідчених співробітників апарата керування;
змушені простої, неритмічна робота;
неефективні довгострокові угоди;
недостатність капітальних вкладень і т.д.
До достоїнств цієї системи індикаторів можливого банкрутства можна віднести системний і комплексний підходи, а до недоліків — більш високий ступінь складності ухвалення рішення в умовах багатокритеріальної задачі, інформативний характер розрахованих показників, суб'єктивність прогнозного рішення.
Відповідно до чинного законодавства про банкрутство підприємств для діагностики їх неспроможності застосовується обмежене коло показників:
коефіцієнт поточної ліквідності,
коефіцієнт забезпеченості власним оборотним капіталом,
коефіцієнт відновлення (утрати) платоспроможності.
Згідно з даними правилами підприємство визнається неплатоспроможним при наявності однієї з наступних умов:
коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду нижче нормативного значення для відповідної галузі;
коефіцієнт відновлення (утрати) платоспроможності < 1
коефіцієнт забезпеченості підприємства власними оборотними коштами на кінець звітного періоду нижче нормативного значення для відповідної галузі;
Підприємство вважається стійко неплатоспроможним у тому випадку, якщо протягом останніх 4-х кварталів у нього незадовільна струк-тура балансу. При цьому для визнання стійко неплатоспроможного підпри-ємства потенційним банкрутом необхідна наявність однієї з наступних умов:
коефіцієнт фінансової залежності (питома вага позикових засобів у загальній сумі активів) на кінець звітного періоду має значення вище нормативного (для всіх галузей не більш 0,85);