Сторінка
6

Аналіз фінансового стану підприємства та прогнозування ймовірності банкрутсва

- платоспроможності.

О. С. Стоянова особливу увагу приділяє специфічним методам аналізу: це розрахунки ефекту фінансового важеля й операційного важеля, а також розрахунку фінансових коефіцієнтів. Найважливішими коефіцієнтами звітності, що використовуються у фінансовому керуванні, є:

коефіцієнти ліквідності (коефіцієнт поточної ліквідності, термінової ліквідності і чистий оборотний капітал);

коефіцієнти ділової активності чи ефективності використання ресурсів (оборотність активів, оборотність дебіторської заборгованості, оборотність матеріально - виробничих запасів і тривалість операційного циклу);

коефіцієнти рентабельності (рентабельність всіх активів підприємства, рентабельність реалізації, рентабельність власного капіталу);

коефіцієнти структури капіталу (коефіцієнт власності, коефіцієнт фінансової залежності, коефіцієнт захищеності кредиторів);

коефіцієнти ринкової активності (прибуток на одну акцію, балансова вартість однієї акції, співвідношення ринкової ціни акції і її балансової вартості, прибутковість акції і частка виплачених дивідендів).

Важливим інструментом фінансового менеджменту є не тільки аналіз рівня і динаміки основних коефіцієнтів у порівнянні з визначеною базою, але і визначення оптимальних пропорцій між ними з метою розробки найбільш конкурентноздатної фінансової стратегії.[8]

3. Поняття банкрутства та методи його прогнозування

Банкрутство (фінансовий крах, руйнування) — це підтверджена документально нездатність суб'єкта господарювання платити по своїх боргових зобов'язаннях і фінансувати поточну основну діяльність через відсутність засобів. Основною ознакою банкрутства є нездатність підприємства забезпечити виконання вимог кредиторів протягом трьох місяців із дня настання термінів платежів. Після закінчення цього терміну кредитори одержують право на звертання в арбітражний суд про визнання підприємства-боржника банкрутом. Банкрутство визначене самою сутністю ринкових відносин, що сполучені з невизначеністю досягнення кінцевих результатів і ризиком утрат.

Для діагностики імовірності банкрутства використовується кілька підходів, заснованих на застосуванні:

а) аналізу великої системи критеріїв і ознак;

б) обмеженого кола показників;

в) інтегральних показників, розрахованих за допомогою: скорінгових моделей; багатомірного рейтингового аналізу; мультиплікативного дискримінантного аналізу й інших.

Ознаки банкрутства при багатокритеріальному підході відповідно до рекомендацій Комітету з узагальнення практики аудірування (Великобританія) звичайно поділяють на дві групи. [3]

До першої групи відносяться показники, що свідчать про можливі фінансові утруднення й імовірність банкрутства в недалекому майбутньому:

повторювані істотні втрати в основній діяльності, що виражаються в хронічному спаді виробництва, скороченні обсягів продажів і хронічної збитковості;

наявність хронічно простроченої кредиторської і дебіторської заборгованості;

низькі значення коефіцієнтів ліквідності і тенденція їх до зниження;

збільшення до небезпечних меж частки позикового капіталу в загальній сумі коштів;

дефіцит власного оборотного капіталу;

систематичне збільшення тривалості обороту капіталу;

наявність наднормативних запасів сировини і готової продукції;

використання нових джерел фінансових ресурсів на невигідних умовах;

несприятливі зміни в портфелі замовлень;

падіння ринкової вартості акцій підприємства;

зниження виробничого потенціалу і т.д.

В другу групу входять показники, несприятливі значення яких не дають підстави розглядати поточний фінансовий стан як критичний, але сигналізують про можливість різкого його погіршення в майбутньому при неприйнятті дійових заходів. До них відносяться:

надмірна залежність підприємства від якого-небудь одного конкретного проекту, типу устаткування, виду активу, ринку сировини чи ринку збуту;

утрата ключових контрагентів;

недооцінка відновлення техніки і технології;

утрата досвідчених співробітників апарата керування;

змушені простої, неритмічна робота;

неефективні довгострокові угоди;

недостатність капітальних вкладень і т.д.

До достоїнств цієї системи індикаторів можливого банкрутства можна віднести системний і комплексний підходи, а до недоліків — більш високий ступінь складності ухвалення рішення в умовах багатокритеріальної задачі, інформативний характер розрахованих показників, суб'єктивність прогнозного рішення.

Відповідно до чинного законодавства про банкрутство підприємств для діагностики їх неспроможності застосовується обмежене коло показників:

коефіцієнт поточної ліквідності,

коефіцієнт забезпеченості власним оборотним капіталом,

коефіцієнт відновлення (утрати) платоспроможності.

Згідно з даними правилами підприємство визнається неплатоспроможним при наявності однієї з наступних умов:

коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду нижче нормативного значення для відповідної галузі;

коефіцієнт відновлення (утрати) платоспроможності < 1

коефіцієнт забезпеченості підприємства власними оборотними коштами на кінець звітного періоду нижче нормативного значення для відповідної галузі;

Підприємство вважається стійко неплатоспроможним у тому випадку, якщо протягом останніх 4-х кварталів у нього незадовільна струк-тура балансу. При цьому для визнання стійко неплатоспроможного підпри-ємства потенційним банкрутом необхідна наявність однієї з наступних умов:

коефіцієнт фінансової залежності (питома вага позикових засобів у загальній сумі активів) на кінець звітного періоду має значення вище нормативного (для всіх галузей не більш 0,85);