Сторінка
2

Міжнародні економічні організації як суб’єкти міжнародних фінансів. Структура та основні механізми валютного ринку

Найважливішу роль серед них у сучасний період відігра­ють Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який сьогодні є го­ловною установою Світового банку. Окрім МБРР до струк­тури Світового банку входять: Міжнародна фінансова кор­порація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Бага­тостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАТІ) та Міжна­родний Центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).

У липні 1944 р. представники 44 країн на валютно-фінан­совій конференції 00Н, що відбулася у Бреттон-Вудсі (СІЛА),підписали "Заключний акт", складовими якого були статути Міжнародного валютного фонду та Міжнародного банку ре­конструкції та розвитку.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи Організації Об'єд­наних Націй. МВФ розпочав свою діяльність з березня 1947 р. Місце перебування — Вашингтон.

Згідно із Статутом метою створення МВФ було сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації ва­лют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримання рівноваги платіжних балансів країн — членів Фонду, здійснення системи заходів, спрямованих на регулю­вання валютних курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам — членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їх платіжних ба­лансів, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консуль­тативної допомоги з фінансових та валютних питань.

Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то його ресурси складаються із внесків країн-членів, для кожної з яких встановлюється вступна квота, залежно від частки краї­ни в світовій торгівлі. Ця квота переглядається кожні п'ять років. Квота країн — членів МВФ під час дії Бреттон-Вудської валютної системи складалася з 25% у золоті і 75% у націо­нальній валюті даної країни, а з моменту введення в дію Кінгстонської валютної системи ця квота становить 22,7% у вільно конвертованій і 77,3% у національній валюті.

Тільки в 1991—1992 рр. членами Фонду виявили бажан­ня стати понад 20 країн світу, в тому числі країни — ко­лишні республіки СРСР. Всього на сьогодні членами МВФ є 181 країна. Україна разом з іншими державами, що входи­ли до складу колишнього СРСР, була прийнята до МВФ у 1992 р. Її квота становить 0,69% у загальному капіталі фонду .

Керівними органами Фонду є Рада управляючих, Директо­рат, Секретаріат. Вищим органом виступає Рада управляю­чих, яка приймає у Фонд нових членів, затверджує зміни па­ритетів валют країн-учасниць, переглядає квоти, розподіляє чистий прибуток Фонду. Директорат займається поточним регламентуванням діяльності цієї організації.

Голоси у Раді управляючих МВФ розподіляються залежно від розміру квоти тієї чи іншої країни. Кожний член Фонду має в Раді 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. СДР квоти. Тому США фактично володіють правом вето при ви­рішенні найважливіших питань діяльності МВФ, чим став­лять у залежність всі інші країни — члени Фонду. Так, част­ка США у загальній кількості голосів становить 17,7%, а прийняття ключових рішень потребує кваліфікованої біль­шості — 85% голосів. Сполучені Штати Америки разом з країнами ЄС мають близько 44% голосів у МВФ, а 56% нале­жить іншим країнам, які становлять 86% від загальної кількості членів Міжнародного валютного фонду.

Протягом майже піввікового функціонування Міжнарод­ний валютний фонд виявив неабияку гнучкість і велике вміння пристосовуватись до мінливих умов розвитку міжна­родних валютних відносин. Так, МВФ успішно забезпечував функціонування Бреттон-Вудської системи, яка проіснувала до початку 70-х років, відігравши значну роль у зміцненні зовнішньоекономічних і валютно-фінансових зв'язків у світо­вому господарстві. Фонд вчасно відреагував на зміни у сві­товій господарській системі, обгрунтувавши основні принци­пи нової Кінгстонської валютної системи, став засновником створення нової міжнародної грошової одиниці — СДР.

До речі. Радянський Союз свого часу був досить активним учасником розробки Статуту МВФ. Провівши з країнами — засновниками МВФ всю необхід­ну попередню роботу, Радянський Союз, однак, не підписав статутних документів. Пояснюється це, безперечно, такими політичними причинами:

по-перше, квота СРСР, хоч і була значною, але все-таки не давала права вето, яким володіли Сполучені Штати Америки;

по-друге, місцем розташування керівних органів МВФ був визначений Вашингтон, і впродовж тривалого часу на чолі цих органів стояли виключно американці;

по-третє, головним було те, що країни, які вступали до МВФ, зобов'язані були згідно з його Статутом повідомляти дані про свої золотовалютні резерви, стан економіки, платіж­ного балансу, грошового обігу тощо.

Всі ці дані на той час були глибоко засекречені, і ніхто, навіть особи з вищого керівництва, не могли ставити питан­ня про надання подібних відомостей за кордон.

У 1995 р. між країнами — членами МВФ була досягнута домовленість про створення механізму термінової фінансо­вої допомоги окремим країнам на випадок фінансових криз, включаючи створення валютних стабілізаційних фондів. Така допомога реалізується через політику траншів та механізм розширеного фінансування.

Політика траншів застосовується тоді, коли кредити Фон­ду надаються звичайними каналами країнам — членам МВФ у вигляді траншів, або часток, які становлять 25% квоти відпо­відної країни у Фонді. Для одержання першого та наступ­них кредитних траншів країни — члени МВФ повинні про­демонструвати серйозні зусилля, спрямовані на подолання труднощів, пов'язаних із станом платіжного балансу.