Сторінка
1
Управління народним господарством неможливе без прогнозування і планування. Так, при розробці економічних програм або бюджету необхідно спрогнозувати вартісні показники для основних споживачів прогнозної інформації. Це потребує вирішення низки питань:
визначення основних вартісних показників для заданого об'єкта управління;
визначення обґрунтованих вимог до тривалості та періодичності прогнозів, а також до точності результатів;
обґрунтування вимог і визначення обмежень на інформаційну базу;
створення математичних методів прогнозування;
обробки одержаної інформації;
реалізації отриманої інформації.
Прогнозування має спиратися в основному лише на найзагальніші властивості прогнозованих показників і допускати проведення розрахунків щодо будь-якого моменту часу й будь-якого заданого періоду. На жаль, зміни в податковій політиці держави і зростання цін не дозволяють прогнозувати доходи місцевих бюджетів не тільки на перспективу, а й на найближчі рік або два.
Лише за стабілізації економіки і фінансів можливе широке використання прогнозування при визначенні доходів та видатків як місцевих, так і державного бюджету.
Проте досягти збалансованості бюджету — це не означає повністю збалансувати всі грошові ресурси чи найбільш ефективно їх використати у фінансовому обігу.
Для збалансування бюджету сьогодні потрібно поєднати державне управління і регулювання фінансів.
Отже, мета фінансового прогнозування — це, перш за все, оптимізація розподілу і використання сукупного суспільного продукту, а в кінцевому підсумку — підвищення ефективності виробництва.
Фінансове планування — це діяльність по формуванню й використанню цільових централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів, які спрямовують на розширене відтворення та на задоволення насущних потреб держави. Централізована частина фінансових ресурсів у процесі планування видатків бюджету і фондів спрямовується насамперед на забезпечення соціально-культурної сфери, вирішення проблеми ліквідації монополізму в виробництві товарів для народу, на розвиток малого бізнесу і ринкових структур. При цьому при плануванні використання централізованої частини фінансових ресурсів в умовах глибокої економічної кризи необхідно дотримуватися найжорсткішого режиму економії коштів і вишукувати можливості скорочення дефіциту бюджету.
Вплив фінансового планування на економіку стає максимально ефективним за умови, що таке планування забезпечує відповідність грошових і матеріальних ресурсів.
Основними завданнями фінансового планування є:
— визначення джерел і обсягів грошових ресурсів, необхідних для розширеного відтворення, і їх розподіл між виробничими й невиробничими сферами;
— зосередження в руках держави централізованого фонду грошових засобів, необхідних для успішного виконання державних функцій;
— забезпечення необхідних пропорцій в розподілі і використанні грошових ресурсів;
— стимулювання найбільш ефективного використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів, зниження собівартості продукції й виявлення внутрішньовиробничих резервів.
Виконання цих завдань реалізується через:
— основний фінансовий план держави — Державний бюджет і бюджети усіх рівнів;
— кредитний і касовий план Національного банку і комерційних банків;
— баланси й звіти державних підприємств і організацій та колективних власників;
— фінансові плани асоціацій, фірм, кооперативів і т. п.;
— кошториси установ, які фінансуються із бюджету.
Формування фінансових планів і прогнозів базується на принципі наукової обґрунтованості і предметно-цільовому підході.
Наукова обґрунтованість планування передбачає економічну обґрунтованість фінансових показників, відображення реальних процесів економічного і соціального розвитку, збалансованість фінансових ресурсів.
Особливого значення принцип наукової обґрунтованості набуває в період суспільних трансформацій. В цих умовах конче необхідні такі методи і засоби складання фінансових планів, а також такі системи вартісних показників, які відображають реальні процеси економічного і соціального розвитку.
Предметно-цільовий підхід передбачає конкретно-цільове призначення фінансування (заробітна плата, харчування, медикаменти, будівництво конкретних об'єктів або їх капітальний ремонт і т. п.).
При плануванні використовуються спеціальні методи, серед яких: метод коефіцієнтів, нормативний, балансовий.
Метод коефіцієнтів базується на застосуванні відповідних коефіцієнтів щодо результатів певного проміжку часу: рік, квартал, місяць. Наприклад, індексація заробітної плати провадиться із застосуванням коефіцієнтів, які визначаються статистичними органами за індексом підвищення цін.
Головним недоліком методу коефіцієнтів є те, що він не стимулює виявлення резервів і не сприяє впровадженню режиму економії коштів.
Нормативний метод ґрунтується на використанні прогресивних норм і нормативів, при цьому враховуються особливості галузей виробничої і невиробничої сфер, а також відповідні зміни в попередньому періоді.
Цей метод дає можливість об'єктивно оцінити потреби галузей у фінансових ресурсах, створити реальні умови зацікавленості і відповідальності в ощадливому й ефективному використанні фінансових ресурсів. Зазначимо, що в умовах переходу до ринкової економіки цей метод має особливе значення, саме нормативний метод планування фінансових ресурсів дозволяє передбачити стратегічні потреби у фінансових ресурсах.
Проте нормативний метод планування не є панацеєю, його ефективність залежить від:
— узгодженості методик визначення норм і нормативів на всіх рівнях у різні роки;
— комплексності планування по всіх розділах, параграфах і статтях бюджетної класифікації й по галузях народного господарства;
1 2